Не стало великого українського Трудівника

Вчора донька письменника Наталія Романівна повідомила, що не стало її батька, видатного українського письменника Романа Іваничука.

...Його літературний критик Михайло Слабошпицький говорив про австріяцьку пунктуальність Романа Іваничука: якщо їде на поїзді - то на пляц прийде за півгодини. А ще він був неймовірно працьовитим. Не вважаючи себе наділеним природнім, нестримним талантом, він розробляв талант у собі неспинною працею. І зробив для України багато: його роман "Мальви" ввійшов у класику не тільки літератури, але й українського опору комуністичній системі. А всі інші історичні романи, майстром яких він був, вкупі зі щоденниковими записами, стали гордістю нашої літератури.

Роман Іваничук - співавтор української Незалежности, як народний депутат Верховної ради першого скликання. Проте, не став далі бабратися у політиці, повернувшись до улюбленої письменницької праці, до якої ще додалося викладання у Львівському університеті.

Для нас, чернігівців, знакомитим є його роман "Орда" - там наш Батурин і російська навала, одну з яких ми відбиваємо і сьогодні.

А ще я пригадую, як він у щоденниковій книзі розповів про насмішки голови чернігівської письменницької організації Станіслава Реп'яха над хресним знаменням львівського письменника у Батурині, на організованих нами, просвітянами і рухівцями, традиційних заходах. Роман Іваничук був і під час заключного етапу нашого походу "Козацькими шляхами" - ми тоді говорили з ним над Сеймом і він голосно шпетив Степана Хмару, через піддатливість якого до провокацій демократичні сили мали тоді проблеми.

Саме там, у Батурині, ми якось стали суголосними з Романом Іваничуком - він, як мало хто з галичан, розумів нас, східняків. Тому він, коли я був з просвітянською делегацією у Дрогобичі, якось так делікатно, по-батьківськи пояснював під фортецею Тустань: "Василю, не переймайся що таке наша розспівана смерека - це та сама ваша сосна!". І високо оцінив мою першу книгу "Акурайку", сказавши, що те, що я пишу публіцистично, він описав художньо. А ще він так якось по-стариковськи ніяково і делікатно пояснював як зійшовся зі своєю давньою подругою - письменницею після смерті його дружини Софії... Аж наче вибачався, хоча я ні півнатяком не питав про це...

Роман Іваничук суголосно підтримав моє публічне настановлення проти "генітальної" літератури, яка здобулася на рекламу та поширення в постколоніальній Україні. мені було легко говорити з ним...

Ми планували з ним зустрітися у Батурині, він хотів подивитися ще раз і показати Ніні Бічуї Качанівку та Новгород- Сіверський - не судилося.

Дякую, Романе Івановичу, що Ви були! Хай Вам на небесних письменницьких столах пишеться легко і спадає на українську землю рясними талантами нашої літератури.

Кажуть, сьогодні, в день його поховання, у Львові дощ. Небо сумує за автором творів про Львів і львів'ян, батурян та киян - українське небо плаче за великим українцем, який посиротив землю... Василь ЧЕПУРНИЙ