Помер Петро Бойко
На 89-му році життя не стало Петра Бойка - знаменитого диктора Українського радіо, заслуженого артиста України, священика української православної церкви, звісно, не московського патріархату.
Петро Тодосьович Бойко народився на Вінниччині - батько- агроном пропав безвісти на війні.
Петро Бойко з 14 років почав працювати в колгоспі. Щодня носив у райцентр за 12 км зведення про хід робіт, а додому пошту.
1947 року в сусідньому селі Велика Ростівка на «відмінно» закінчив сьомий клас і вступив на геологічний відділ Львівського гірничо-паливного технікуму. Ходив у львівські театри, захоплювався грою акторів.
1950 року перевівся в Київський гірничий технікум. Брав участь у самодіяльності при Київському міському будинку вчителя.
В 1952 році вступив на геологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (КДУ).
Після першого курсу переміг у конкурсі на диктора Українського радіо серед мало не 300 претендентів, де й почав працювати з 1 серпня 1953 року.
1963 року як провідний диктор Українського радіо Бойко виступив на Всеукраїнській конференції з питань культури мови, яку проводили Інститут мовознавства АН УРСР і КДУ. За слова: « …що в державі нема хазяїна в мовному господарстві, норм культури мови не дотримуються в засобах інформації, у пресі, в публічних виступах.» його відлучили від мікрофона, перевели літературним редактором редакції музичного мовлення. Відтоді він мав репутацію «українського буржуазного націоналіста». Згодом його все-таки допустили до читання спершу на третій, потім на другій, нарешті й на першій програмі Українського радіо.
1990 року він визнаний найкращим диктором року й нагороджений спеціальним дипломом.
Залишався позапартійним, ходив до Володимирського собору, причащався. Коли ж почалася перебудова і у Львові храм Петра і Павла першим вийшов з підпорядкування Московському патріархатові, Бойко почав їздити туди, щоб слухати службу Божу українською мовою. «Почувався, як на небі», — згадує він.
На 60-му році життя запитав настоятеля храму отця Володимира: «Чи можу я думати у своєму віці про те, щоб стати на шлях служіння Господу?». Дістав відповідь: «Коли ви про це подумали, то вже маєте ствердну відповідь — можете. Вікових обмежень немає. Ви вже зробили перший крок. Таке бажання так просто не приходить. Це покликання»
23 червня 1990 єпископ Василь Романюк (згодом — Патріарх Київський і всієї України-Руси Володимир) висвятив його на диякона, а 26 липня того ж року митрополитом Іоном Боднарчуком був рукоположений в ієреї для місійного служіння.
Коли в листопаді 1990 року в Україну прибув Патріарх Мстислав (Скрипник), щоб очолити відновлену УАПЦ, отець Петро став його секретарем
1991 року очолював похід останнім шляхом Кобзаря з Петербурга до Канева. На території України священики Московського патріархату не дозволяли учасникам ходи заходити до церков — дозволили тільки 22 травня в Каневі, Бойка не впустили, стояв під церквою.
У жовтні 1991 року о. Петро виїхав до Канади, де навчався в Колегії св. Андрія при Манітобському університеті, служив як протоієрей у різних парафіях української діаспори в Оттаві, Монреалі, Ляшіні, Веланді, Ніаґара-Фолс. Там вилікувався від раку та врятував зір.
2003 року повернувся в Київ, служив у храмі Різдва Христового, що на Подолі, у храмі Івана Богослова (с. Шевченкове Звенигородського району, Черкаської області)
Був визнаний еталонним голосом України.
За матеріалами української Вікіпедії
На фото: о. Петро Бойко (перший священик зліва) у Батурині, біля першої в Україні пам'ятної плити гетьману Мазепі під час заходів Руху та "Просвіти". Другий священик - о. Семен Перва, мегафон тримає голова чернігівського Руху Валерій Сарана.
Петро Тодосьович Бойко народився на Вінниччині - батько- агроном пропав безвісти на війні.
Петро Бойко з 14 років почав працювати в колгоспі. Щодня носив у райцентр за 12 км зведення про хід робіт, а додому пошту.
1947 року в сусідньому селі Велика Ростівка на «відмінно» закінчив сьомий клас і вступив на геологічний відділ Львівського гірничо-паливного технікуму. Ходив у львівські театри, захоплювався грою акторів.
1950 року перевівся в Київський гірничий технікум. Брав участь у самодіяльності при Київському міському будинку вчителя.
В 1952 році вступив на геологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (КДУ).
Після першого курсу переміг у конкурсі на диктора Українського радіо серед мало не 300 претендентів, де й почав працювати з 1 серпня 1953 року.
1963 року як провідний диктор Українського радіо Бойко виступив на Всеукраїнській конференції з питань культури мови, яку проводили Інститут мовознавства АН УРСР і КДУ. За слова: « …що в державі нема хазяїна в мовному господарстві, норм культури мови не дотримуються в засобах інформації, у пресі, в публічних виступах.» його відлучили від мікрофона, перевели літературним редактором редакції музичного мовлення. Відтоді він мав репутацію «українського буржуазного націоналіста». Згодом його все-таки допустили до читання спершу на третій, потім на другій, нарешті й на першій програмі Українського радіо.
1990 року він визнаний найкращим диктором року й нагороджений спеціальним дипломом.
Залишався позапартійним, ходив до Володимирського собору, причащався. Коли ж почалася перебудова і у Львові храм Петра і Павла першим вийшов з підпорядкування Московському патріархатові, Бойко почав їздити туди, щоб слухати службу Божу українською мовою. «Почувався, як на небі», — згадує він.
На 60-му році життя запитав настоятеля храму отця Володимира: «Чи можу я думати у своєму віці про те, щоб стати на шлях служіння Господу?». Дістав відповідь: «Коли ви про це подумали, то вже маєте ствердну відповідь — можете. Вікових обмежень немає. Ви вже зробили перший крок. Таке бажання так просто не приходить. Це покликання»
23 червня 1990 єпископ Василь Романюк (згодом — Патріарх Київський і всієї України-Руси Володимир) висвятив його на диякона, а 26 липня того ж року митрополитом Іоном Боднарчуком був рукоположений в ієреї для місійного служіння.
Коли в листопаді 1990 року в Україну прибув Патріарх Мстислав (Скрипник), щоб очолити відновлену УАПЦ, отець Петро став його секретарем
1991 року очолював похід останнім шляхом Кобзаря з Петербурга до Канева. На території України священики Московського патріархату не дозволяли учасникам ходи заходити до церков — дозволили тільки 22 травня в Каневі, Бойка не впустили, стояв під церквою.
У жовтні 1991 року о. Петро виїхав до Канади, де навчався в Колегії св. Андрія при Манітобському університеті, служив як протоієрей у різних парафіях української діаспори в Оттаві, Монреалі, Ляшіні, Веланді, Ніаґара-Фолс. Там вилікувався від раку та врятував зір.
2003 року повернувся в Київ, служив у храмі Різдва Христового, що на Подолі, у храмі Івана Богослова (с. Шевченкове Звенигородського району, Черкаської області)
Був визнаний еталонним голосом України.
За матеріалами української Вікіпедії
На фото: о. Петро Бойко (перший священик зліва) у Батурині, біля першої в Україні пам'ятної плити гетьману Мазепі під час заходів Руху та "Просвіти". Другий священик - о. Семен Перва, мегафон тримає голова чернігівського Руху Валерій Сарана.
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
