Не Шевченківська премія, а "вінегрет" 95 кварталу
Подивилася 8-хвилинний кліп із Національної опери з нагоди вручення Шевченківської премії – найвищої державної нагороди в галузі культури і мистецтва. Такого цинічного і безсоромного приниження українства на моїй пам’яті таки не було.
Не було такого, щоби найвищу премію від імені Держави і за підписом Президента України вручав не Президент, який сидів у залі опери! Такого не було, щоби Президент не згадав навіть імені Шевченка і не процитувавши бодай один – найбільш запам’ятовуваний рядок, якщо пам’ять не спроможна запам’ятати оте громове «Та не однаково мені!». Такого не було, щоби на вечорі не звучав «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Заповіт».
Усі до одного Президенти БОЯЛИСЯ Шевченка.
Кучма свого часу, у пік протестів «Україна без Кучми», «знайшов» собі дорогу кудись за кордон, доручивши вручити премію голові Верховної Ради, але вручення, як і належало за положенням про премію, таки відбулося в Національній опері. Тоді за сценарієм зі святкового концерту вилучили ЗАПОВІТ, то зал без підказки встав і без диригента розколов стіни опери співом.
Страх Януковича перед українською силою навіть у перший рік президентства «загнав» тодішніх лауреатів у вестибюль музею в Каневі (до речі, саме після того мене звільнили з роботи через декламацію виступу Оксани Пахльовської – тодішньої лауреатки, – який складався винятково з цитат Шевченка).
Згодом вручення премії переносили за якісь овальні столи, невідомо в якому приміщенні, потім усамітнювалися у крихітному музеї в Києві, куди ще за Януковича забили вхідні двері, зробивши мало не «чорний» хід збоку.
Минулоріч було гарнезно (!): біля самого Шевченка на Чернечій горі (хоча також суперечило закону про премію, де чорним по білому написано – НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА).
А нині був «вінегрет» 95 кварталу за участі вчителя Голобородька, а не Президента України, якому западлО було вимовити ім’я національного Генія і ВЛАСНОРУЧ вручити найвищу державну відзнаку тим, хто її заслужив!
Він грайливо сказав про високу честь брати участь у цій церемонії, але у Президента, очевидно, такі радники і консультанти, яким навіть невтямки, що це ОБОВ’ЯЗОК, а не честь – власноруч вручити диплом і нагрудну відзнаку лауреатам найвищої державної нагороди!
Чи, може, ближчим часом і звання Героя України від імені Держави вручатимуть прибиральниці з Офісу Президента?! Тобто невідповідні (за протоколом) особи?!
Сказав і дві слові нібито про культуру, зацитувавши «заїжджену» цитату Черчілля, яку, здається, знають собаки на вулиці, але я не знаю, про чию культуру йшла мова. Бо ні слова «Україна» там не було, не було імені Шевченка, та й імен цьогорічних лауреатів Президент не називав, не кажучи вже про те, що Україна не почула з уст Глави Держави його бачення української культури в умовах війни. Такий собі, знаєте, тост на корпоративчику, де ретельно підібрана публіка з нетерпінням чекає виходу на сцену чергового паяца, а не спічів про серйозне.
Чи той гуманітарний блок офісу Президента геть зійшов на пси, чи там залишилися самі безмовні боягузи, які не мають відваги процитувати ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАЙВИЩІ ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНИ?!
Але, якщо не зраджує пам’ять, учитель історії Голобородько українською культурою не переймався. Як цитує «The Guardian», «недоголобородьку на посту Президента дуже хочеться вішати людей».
Єдина втіха – Шевченко від цього не змаліє, як би не біснувалося безрідне поріддя на кожному поверсі влади. Тимчасовикам – час. Україні – вічність!
Марія МАТІОС, Хвиля Десни
Не було такого, щоби найвищу премію від імені Держави і за підписом Президента України вручав не Президент, який сидів у залі опери! Такого не було, щоби Президент не згадав навіть імені Шевченка і не процитувавши бодай один – найбільш запам’ятовуваний рядок, якщо пам’ять не спроможна запам’ятати оте громове «Та не однаково мені!». Такого не було, щоби на вечорі не звучав «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Заповіт».
Усі до одного Президенти БОЯЛИСЯ Шевченка.
Кучма свого часу, у пік протестів «Україна без Кучми», «знайшов» собі дорогу кудись за кордон, доручивши вручити премію голові Верховної Ради, але вручення, як і належало за положенням про премію, таки відбулося в Національній опері. Тоді за сценарієм зі святкового концерту вилучили ЗАПОВІТ, то зал без підказки встав і без диригента розколов стіни опери співом.
Страх Януковича перед українською силою навіть у перший рік президентства «загнав» тодішніх лауреатів у вестибюль музею в Каневі (до речі, саме після того мене звільнили з роботи через декламацію виступу Оксани Пахльовської – тодішньої лауреатки, – який складався винятково з цитат Шевченка).
Згодом вручення премії переносили за якісь овальні столи, невідомо в якому приміщенні, потім усамітнювалися у крихітному музеї в Києві, куди ще за Януковича забили вхідні двері, зробивши мало не «чорний» хід збоку.
Минулоріч було гарнезно (!): біля самого Шевченка на Чернечій горі (хоча також суперечило закону про премію, де чорним по білому написано – НАЦІОНАЛЬНА ОПЕРА).
А нині був «вінегрет» 95 кварталу за участі вчителя Голобородька, а не Президента України, якому западлО було вимовити ім’я національного Генія і ВЛАСНОРУЧ вручити найвищу державну відзнаку тим, хто її заслужив!
Він грайливо сказав про високу честь брати участь у цій церемонії, але у Президента, очевидно, такі радники і консультанти, яким навіть невтямки, що це ОБОВ’ЯЗОК, а не честь – власноруч вручити диплом і нагрудну відзнаку лауреатам найвищої державної нагороди!
Чи, може, ближчим часом і звання Героя України від імені Держави вручатимуть прибиральниці з Офісу Президента?! Тобто невідповідні (за протоколом) особи?!
Сказав і дві слові нібито про культуру, зацитувавши «заїжджену» цитату Черчілля, яку, здається, знають собаки на вулиці, але я не знаю, про чию культуру йшла мова. Бо ні слова «Україна» там не було, не було імені Шевченка, та й імен цьогорічних лауреатів Президент не називав, не кажучи вже про те, що Україна не почула з уст Глави Держави його бачення української культури в умовах війни. Такий собі, знаєте, тост на корпоративчику, де ретельно підібрана публіка з нетерпінням чекає виходу на сцену чергового паяца, а не спічів про серйозне.
Чи той гуманітарний блок офісу Президента геть зійшов на пси, чи там залишилися самі безмовні боягузи, які не мають відваги процитувати ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАЙВИЩІ ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНИ?!
Але, якщо не зраджує пам’ять, учитель історії Голобородько українською культурою не переймався. Як цитує «The Guardian», «недоголобородьку на посту Президента дуже хочеться вішати людей».
Єдина втіха – Шевченко від цього не змаліє, як би не біснувалося безрідне поріддя на кожному поверсі влади. Тимчасовикам – час. Україні – вічність!
Марія МАТІОС, Хвиля Десни
| Читайте також |
| Коментарі (0) |