Не куплять відром від Регіонів
«…Пише Вам 85-річна жителька села Воскресенське, що у Варвинському районі. Один тиждень не було газети, і ми, читачі, захвилювалися, думали, що вас і на світі за правду немає. Насилу дочекалися другого тижня, «Сіверщина» прийшла — стало зрозуміло, що все добре. Колись ми і уявлення не мали про вашу газету, а купували «Факти». Випадково я на пошті купувала газету, а там грошей на здачу не було, то мені і дали на ту суму «Сіверщину». Я тоді і роздивилася, що це за газета. Багатьом порадила, у мене сусідка вчителює у Прилуках, і їй газета сподобалась. Вона привезла «Сіверщину» до школи, і там теж стали переплачувати. А ми тому до вас звертаємося, що наша районка розповідає тільки про чиновників, про спорт, про те, як діти виступають, — це добре і треба, а що нічого не роблять, не зробили, не пишуть і наше не пропустять.
Хочу за Юлю згадати. З нею чинять, як у тому анекдоті: згадала корова, як телицею була. Минуло 16 років, а де був Пшонка і всі інші, чому не шукали вбивць Щербаня? А тепер страшенно бояться, щоб Юля не вийшла на волю і не розкуркулила їх і тут, і за кордоном, то і надумали Щербаня приписати, щоб сиділа довічно.
Прочитала ще в газеті статтю під заголовком «Нашептав жовтий листок» Олександра Олійника. Він хотів знати, хто багато років тому копав у батьків колодязь. Я знаю того копача, бо він робив і в мого батька. Без пристрою чоловік точно визначав, де буде вода. У Прилуцькому районі є селище Ладан. Там Макаренко (мається на увазі відомий радянський педагог А.С.Макаренко — авт.) організував комуну імені Балицького, куди звозили уркаганів зі всієї України. Про ту комуну написано аж дві книги — «Друзі мої комунари» і «Похмурий ранок». Коли я працювала на Ладанському заводі контролером, знала двох комунарів, які в наших краях одружились і залишилися жити. Так от один з них, Семен, і копав колодязі. Походить по подвір’ю і скаже, де є джерело. Вода в тих колодязях дуже добра.
А з моїм колодязем справа гірша. Я одному посадовцю із заводу не дозволила розпорядитися проїздом…». Далі в листі йдеться про звернення жінки до вищих державних органів, про їх бездіяльність та психологічний тиск з боку місцевої влади та міліції і… про пошкодження майна. «Використовували навіть засудженого, який зривав відра з колодязя». Далі розповідається про те, як жінка наймала односельця витягувати ті відра. «Спочатку одрізали дорогу до городу, сказали засипати погріб і колодязь, зруйнувати паркан, а тоді щоб робила через садибу дорогу… Змушували голосувати за Регіони та обіцяли витягнути вкинуте відро. Навіть дали мені нове відро з написом синьою фарбою «За Регіони» та обіцяли, що ніхто мені не шкодитиме… Пропонували і гроші, та я не взяла. І за Регіони не голосувала».
З листа зрозуміло, що бабуся знає обласне начальство, події в районі, області та Україні. Недаремно ж передплачує «Сіверщину».
«Важко мені старій писати, очі підводять. Але що зі мною і моїм хазяйством не робили б регіонали, януковичів не хочу. А діти і онуки мають за плечима академії, університети і в дурній бандитській державі не живуть».
Марія БОНДАРЕНКО,
с.Воскресенське, Варвинський район
Повністю зрозуміти викладену ситуацію досить складно, але ясно, що не всі люди поважного віку переймаються ідеями комунізму та обіцянками регіоналів у вигляді порожнього відра з відповідним написом. У народі здавна порожнє відро асоціюється із пустою справою. І порожню тару дарувати вважається дурним тоном.
Лист читав і коментував Валерій МАГУЛА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |