Не Каменяр

"Чи побіди довго ждати?
Ждати довго!" То й не жди ж!
Нині вчися побіждати,
Завтра певно побідиш".

Се Іван Франко, якому сьогодні 170.
Мені не здається, а я впевнений, що Франко досі не прочитаний нашими літераторами (і я найменше), ні науковцями, ні політиками тим паче (ті взагалі тільки знаки на купюрах читають, якщо вони ще потрапляють їм у руки замість біткоїнів і банківських карток). Бо одне тільки те, що Франко написав біля 100 томів, говорить за се - видали тільки 50, щоб не перебільшував Франко ні Ульянова (Лєніна), ні графа Льва Толстого.

Про Франка можна (і треба!) говорити багато, але тут скажу тільки одну річ: про українсько- польські взаємини і українсько- мадярські.

Щодо перших: я ніяк не можу зрозуміти мовчання франкознавців щодо статті Івана Франка "Поет зради" (про Адама Міцкевича). За неї Франка вигнали з польської газети, де він мав шмат хліба (ну, це я можу зрозуміти), і кидали камінням на вулиці (цього зрозуміти не можу), де й отримав його син травму, що вартувала йому життя. Стаття - абсолютно літературознавча, а за неї така польська звіряча лють... Хоча Міцкевич, до речі, і не поляк...

І щодо мадярів - недавно прочитав рядове оповідання Франка про мадяра, який тішиться своєю зверхністю в поїзді по дорозі додому, а вдома дізнається, що та зверхність - фальшива. От шкода, забув назву того оповідання - пригодилося б тепер...

Ну, і рекламна 🙂 пауза: у своїй книзі "Титли і коми" я вивчаю родовід Франка - ніяким він не був бідняком, як і Шевченко - затурканим кріпаком. По- перше, коваль у селі ніколи бідняком не був, а вітчима Франка недарма війтом обирали, а по-друге, малого Франка, коли мама померла, виховувала бабуся Людвіка, польська шляхтянка. Які бідняки, як нам нав'язувала совєтська школа ?!

Василь ЧЕПУРНИЙ