Не читайте російських романів!

Вчора френд несподівано порадив перечитати "Дітей Арбату" Рибакова, яких я читав ще у часи Перебудови і яких тепер виразив би однією фразою:
- Товаріщ Сталін, проізошла чудовіщная ошібка...

В часи горбачовської Відлиги взагалі надрукували, здавалося, все, що тільки можна, про ГУЛАГ і ми всіх тих солженіциних-шаламових добросовісно перечитали.

Тим дивніше мені пригадувати свій шок від "Тигроловів" Багряного, коли вже в кінці 90-х вступав на філфак. Якщо пам'ятаєте, ця повість починається зі втечі головного героя прямо зі столипінського поїзда, яким етап везуть на Далекий Схід, посеред тайги.
- А що, так можна було?

Ну й фінал повісті дуже оптимістичний, герой ще й мститься слідаку, який його в той ГУЛАГ відправив.
Я пам'ятаю це своє зачудування Багряним і одразу несамовиту любов до нього, бо в усій російській літературі часів Перебудови і раніше - з ГУЛАГу ніхто не тікав.

Мені тут підказали, що й у Солженіцина й у Шаламова, а може ще у когось були тексти про втечу, але - про її безнадійність. Герой або гине, як в Шаламова, або як в Солженіцина літо побігав і сам повернувся, щось таке.
Тобто повість, яка починається зі втечі, герой з самого початку на неї націлений і не думає ні хвилини, коли така нагода підвертається - це настільки не по-русскі, що я досі пам'ятаю те своє абітурієнтське зачудування.
Не читайте не тільки російських газет, а й російських романів. Усе, чому вони можуть вас навчити - вивченій безпорадності.

І навіть якщо ви зараз згадаєте якогось Дудінцева, в якого головний герой втік від комсомольців-карацуп на лижах з селекційною картоплею в кишені, все одно не ризикуйте. Там вам навішають лапші, що в усьому винен Сталін, і головне відсидітися з тою забороненою картоплею, поки він помре. А вони всі такі. Кузькіну мать в ООНі показують.

Перечитаю краще графа Монтекрісто, кажуть, це про нашого князя Іпсіланті.

Антон САНЧЕНКО