«Наймичка»: Чому може навчити класика сьогодні?
І справді, чому такому важливому сьогодні може навчити твір, написаний більше 130 років тому? Ні наймитів, начебто, в нашому сьогоденні немає, і про сиріт, мовбито, сучасна держава піклується… Тоді чого ж так часто з’являються в мережах повідомлення про неспроможність молодих людей сприймати жорстокі реалії сьогодення, про спроби вирішення складних психологічних проблем через суїцид? Можливо, відсутність моральності є трагедією будь-якого суспільства – і колишнього, і сучасного?
Як свого часу нові тенденції в драматургії, заявлені в творчості Івана Карпенка-Карого, знайшли розвиток в його соціально-психологічних драмах, так і тепер молодий режисер Анастасія Кузик у своїх пошуках, спрямованих на переосмислення класичних творів, намагається відтворити на сцені образну картину суспільства, в якому немає місця чистоті та чесності, де нечесність є нормою. Маючи на меті вирішення актуального питання «осучаснення» українського класичного репертуару, вона іде шляхом пошуку сучасних психологічних мотивацій, образного рішення, висвітлення в класичному драматургічному матеріалі актуальних сьогоденню проблем. При цьому дбайливо зберігаючи мову і сюжетну композицію авторського твору.
«Наймичка»…
Спостерігаючи за драматичною інтригою, глядачі спочатку переймаються долею нещасної дівчини-сироти Харитини (арт. Ганна Ярова), яку нещадно гнобить сварлива господиня Рухля (арт. Наталія Гнатенко) і готовий продати, як річ – «за п’ять чвертей вівса», жадібний власник шинку Борох (арт. Петро Великий). Потім жахаються тим страшним збігом обставин, в які потрапляють головна героїня та її кривдник – місцевий багатій Цокуль (арт. Дмитро Літашов) і які приводять їх до трагічної загибелі. Загальну картину морального занепаду переконливо змальовують характерні образи адлаката-здирника Харитона Харитоновича (арт. Микола Лемешко), пащекуватої ключниці Мелашки (арт. Ірина Лозовська), шалапутної Марусі (арт. Валерія Марич) та її залицяльника Пилипа (арт. Сергій Лефор). Ще виразніше її відтіняє привабний образ працьовитого парубка Панаса (арт. Євген Бондар), якого покохала бідна Харитина, але не судилося їм бути разом через брехню і облуду.
А згодом приходить розуміння, що ця вистава не лише про нещасну долю дівчини-сирітки, насправді вона про інше – про спокусу, гріх, покару та каяття. Тож виявляється, що класика і сьогодні нас навчає: відсутність моральності є трагедією сучасного суспільства. Хочеться вірити, що високе мистецтво театру допомагає нам позбуватися цієї вади.
Нова сценічна робота режисера Анастасії Кузик і молодіжного складу акторів, які завзято підтримали творчі пошуки постановника і своєю енергійною грою створили цікаве динамічне дійство, справила глибоке враження на глядачів, викликала хвилю емоцій і переживань.
Окремої уваги заслуговує оригінальне рішення художника-сценографа Максима Лапка, який використав величезне колесо з металевих конструкцій в якості рухливої декорації, що символізує то колесо невблаганної долі чи криницю, то перетворюється на шинквас чи гойдалку, то стає надгробком над загубленими душами. Його авторству також належать ескізи костюмів, які виразно підкреслюють характерні риси героїв, наближають їх до сприйняття сучасним глядачем.
Після суцільного затемнення наприкінці вистави схвильовані глядачі бурхливими оплесками, стоячи, дякували артистам за виразні образи, створені на сцені. Вдячна глядацька аудиторія також захоплено вітала запрошених на сцену режисера-постановника Анастасію Кузик і художника-сценографа Максима Лапка з успішною прем’єрою, яка дала можливість для реалізації творчих амбіцій молодим театральним митцям.
Отже, запрошуємо на наступні покази вистави «Наймичка» за п’єсою І.Карпенка-Карого, що відбудуться в Чернігівському облмуздрамтеатрі ім. Т.Г.Шевченка сьомого грудня цьогоріч та в січні 2020 року.
за інф. #ChernihivTheatre
Як свого часу нові тенденції в драматургії, заявлені в творчості Івана Карпенка-Карого, знайшли розвиток в його соціально-психологічних драмах, так і тепер молодий режисер Анастасія Кузик у своїх пошуках, спрямованих на переосмислення класичних творів, намагається відтворити на сцені образну картину суспільства, в якому немає місця чистоті та чесності, де нечесність є нормою. Маючи на меті вирішення актуального питання «осучаснення» українського класичного репертуару, вона іде шляхом пошуку сучасних психологічних мотивацій, образного рішення, висвітлення в класичному драматургічному матеріалі актуальних сьогоденню проблем. При цьому дбайливо зберігаючи мову і сюжетну композицію авторського твору.
«Наймичка»…
Спостерігаючи за драматичною інтригою, глядачі спочатку переймаються долею нещасної дівчини-сироти Харитини (арт. Ганна Ярова), яку нещадно гнобить сварлива господиня Рухля (арт. Наталія Гнатенко) і готовий продати, як річ – «за п’ять чвертей вівса», жадібний власник шинку Борох (арт. Петро Великий). Потім жахаються тим страшним збігом обставин, в які потрапляють головна героїня та її кривдник – місцевий багатій Цокуль (арт. Дмитро Літашов) і які приводять їх до трагічної загибелі. Загальну картину морального занепаду переконливо змальовують характерні образи адлаката-здирника Харитона Харитоновича (арт. Микола Лемешко), пащекуватої ключниці Мелашки (арт. Ірина Лозовська), шалапутної Марусі (арт. Валерія Марич) та її залицяльника Пилипа (арт. Сергій Лефор). Ще виразніше її відтіняє привабний образ працьовитого парубка Панаса (арт. Євген Бондар), якого покохала бідна Харитина, але не судилося їм бути разом через брехню і облуду.
А згодом приходить розуміння, що ця вистава не лише про нещасну долю дівчини-сирітки, насправді вона про інше – про спокусу, гріх, покару та каяття. Тож виявляється, що класика і сьогодні нас навчає: відсутність моральності є трагедією сучасного суспільства. Хочеться вірити, що високе мистецтво театру допомагає нам позбуватися цієї вади.
Нова сценічна робота режисера Анастасії Кузик і молодіжного складу акторів, які завзято підтримали творчі пошуки постановника і своєю енергійною грою створили цікаве динамічне дійство, справила глибоке враження на глядачів, викликала хвилю емоцій і переживань.
Окремої уваги заслуговує оригінальне рішення художника-сценографа Максима Лапка, який використав величезне колесо з металевих конструкцій в якості рухливої декорації, що символізує то колесо невблаганної долі чи криницю, то перетворюється на шинквас чи гойдалку, то стає надгробком над загубленими душами. Його авторству також належать ескізи костюмів, які виразно підкреслюють характерні риси героїв, наближають їх до сприйняття сучасним глядачем.
Після суцільного затемнення наприкінці вистави схвильовані глядачі бурхливими оплесками, стоячи, дякували артистам за виразні образи, створені на сцені. Вдячна глядацька аудиторія також захоплено вітала запрошених на сцену режисера-постановника Анастасію Кузик і художника-сценографа Максима Лапка з успішною прем’єрою, яка дала можливість для реалізації творчих амбіцій молодим театральним митцям.
Отже, запрошуємо на наступні покази вистави «Наймичка» за п’єсою І.Карпенка-Карого, що відбудуться в Чернігівському облмуздрамтеатрі ім. Т.Г.Шевченка сьомого грудня цьогоріч та в січні 2020 року.
за інф. #ChernihivTheatre
| Читайте також |
| Коментарі (0) |