На околиці літа...

Ось і все. Відлітувало літо,
Остюки тримає в жменях лан.
Павучки плетуть у лісі сито,
Щоб просіять злежалий туман.
Ще теплінь. І ще така прозорість!
Тільки там, де слід од журавлів,
Хтось по сіль, а, може, хтось по совість
На возах чумацьких поскрипів.
День зшиває хмарки у хмариська,
Щоб востаннє градом полякать.
Проти стріхи баба ставить миску –
Дощова вода, як благодать.
Дід від яблук витирає губи:
–Та не жди уже ти літніх злив!..
І щосили уцілілим зубом
Знову Білий догриза налив.
День минає. Дописалась повість
Розчерком прощальним журавлів.
Хтось по сіль, а, може, хтось по совість
На возах чумацьких поскрипів.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ