Юрій Сбітнєв в «Інтермеццо». Фотозвіт

Дуже чітко розрізняються поняття Русь і Росія, — зазначив у вступному слові під час зустрічі у культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо» із відомим російським письменником Юрієм Сбітнєвим голова чернігівського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Василь Чепурний. — Росія — це поняття величезне і багатовимірне. Чому нам, українцям, цікаво те, що пише Юрій Сбітнєв? Часто стосунки українців і росіян зводяться до двох напрямків — протистояння, або, як роблять наші чиновники, українські можновладці стають на «задні лапки». Обидва підходи не задовольняють ні нас, ні росіян. Ми не можемо бути байдужими до Росії, ми не можемо, на мою думку, не любити Росію. Ми не можемо не любити Тюмєнь, освоєну українцями, Далекий Схід, де до сих пір існують села — Чернігівка, Полтавка, не можемо не любити Санкт-Петербург, хоч це і важко, бо він збудований на тілах козаків.
«Люблю Россию я, но странною любовью». Такими словами, майже за Лєрмонтовим, закінчив він вступне слово.
«Прощай, немытая Россия, страна рабов, страна господ…» — блискавично відпарирував гість цитатою того ж таки Лєрмонтова.
Юрій Сбітнєв — лауреат всеросійської історико-літературної премії «Александр Невскій», автор історичної дилогії про князя Ігоря Чернігівського. Живе письменник, за його власним висловом, на кордоні Чернігівського і Новгород-Сіверського князівств — у селищі Талєж під Москвою. Проте мріє жити і працювати на Чернігівщині, звідки походить древній рід Сбітнєвих. Цікаво, що прапрадід Юрія Миколайовича вітав свого часу Михайла Максимо́вича з призначенням першим ректором Київського університету імені святого Володимира.
Нещодавно у Чернігові побачила світ книжка Юрія Сбітнєва — «Тайны родного Слова. Моё прикосновение к «Слову о полку Игореве», в якій письменник висловлює свою версію щодо автора цього давньоруського шедевра, яким, на думку пана Юрія, є … жінка — Болеслава Святославна.
Юрій Сбітнєв зізнається, що, досліджуючи «Слово….», він насолоджувався давньоруською мовою твору, яка за милозвучністю та музикальністю, за вимовлянням голосних та приголосніх співзвучна сучасній українській.
— Наша зустріч відбувається у цьому чудовому місці, де поєднується і книга, і затишок, де я відразу ж пройнявся теплою гостинною атмосферою. Це по-перше, — висловив своє захоплення від перебування в «Інтермеццо» гість. — По-друге, я погоджуюсь з усіма словами, сказаними паном Василем.
На попелищі Давньої Русі, яка поєднувала Київську та Білу Русь, а також Полоцькі, Сіверські та Новгородські землі, виникло три рівновеликих народи: українці, білоруси та росіяни — творці найвеликої у світі східноєвропейської культури. І внесок українського народу у створення цієї культури неоціненно великий.
Свою книгу «Великий князь» я писав понад 35 років, останні двадцять років перебуваючи у затворі. Мене цікавила перш за все історія не влади, що пишеться вже понад тисячу років, а історія народів, людських доль, їхніх взаємостосунків. Для цього я віддав понад 40 років читанню давніх літописів, котрі я зібрав майже всі. І найбільше мене здивувало, що з цієї «золотої гори», з тисяч сторінок — Іпатьївської, Новгородської, Лаврентіївської та інших — російською мовою перекладено трішки більше ніж 100 сторінок, те, що ми знаємо під назвою «Повість временних літ» київського монаха Нестора. Врешті-решт, коли я сторинка за сторинкою переклав ці літописи і осмислив їх, народилася ця дилогія про князя Ігоря.
Нині я пишу новий роман «Велика княгиня» про часи створення «Слова о полку Ігоревім» та про його Автора. А тільки що видана нова книжка «Тайны родного слова» є своєрідним духовним конспектом цього роману.
Мене надзвичайно цікавить давня історія Чернігівщини. Адже це моя віднайдена батьківщина, де до 17 століття можна документально прослідкувати рід Сбітнєвих, який вірою та правдою служив Україні. Лише мій непутьовий дід на початку 20 століття втік від матері з Харкова у Росію, де й пустив корень. Для мене немає кращого міста, ніж Чернігів, я люблю його, але не «странною любовью». Саме тут за останній місяць я написав дві глави нового роману — і це, повірте, багато.
Найцікавіше, що Україна, на мою думку, є центром, де зародилася велика давньоруська цівілізація, адже у старі часи слово край — означало не окраїна, а центр; не кінець, а початок. Край, країна, Україна.
Прес-служба
культурно-мистецького центру
«Інтермеццо»