Моменти щастя
Моментів, коли я відчував щастя, було не більше, ніж 3-4 в житті.
Років у дев’ять мені купили кота. Красиве безпородне кошеня, виявилося дуже виховане, воно було повністю варте тих 5 радянських карбованців. Тоді ми їхали з Пташиного ринку на трамваї, кота я поклав за пазуху у зимову куртку. Він там намагався знайти вихід, і ліз мені в рукав. Там, звісно, було тісно, але котик наполегливо повз, просуваючи мордочку далі і далі. Я відчував, як напружується маленьке тепле тільце.
Я сказав тоді батькам – я зараз найщасливіша людина на світі. І це була правда.
Другий раз – у 2015 році влітку, коли нам вдалося знайти цілий сепарський танк, схований за багатоповерхівкою, недалеко від нашого переднього краю у Авдіївці. Тоді стріляти по нашому безпілотнику вибігав і стар і млад, літак повернувся продірявлений кулями, але загалом справний – якщо не рахувати той факт, що після майже тижня безперервної експлуатації половину деталей перед вильотом доводилося прикручувати скотчем.
Мені тоді захотілося танцювати лезгінку. Танк був крупною здобиччю, тим більше у такому гарячому місці. Я відчув, що я і мої друзі, колись мирні, далекі від ратного ремесла люди – вже не безпорадні дилетанти перед воєнною російською машиною; ми – і є подібна машина, здатна протистояти, і я – корисна деталь цього механізму.
Ігор ЛУЦЕНКО
Років у дев’ять мені купили кота. Красиве безпородне кошеня, виявилося дуже виховане, воно було повністю варте тих 5 радянських карбованців. Тоді ми їхали з Пташиного ринку на трамваї, кота я поклав за пазуху у зимову куртку. Він там намагався знайти вихід, і ліз мені в рукав. Там, звісно, було тісно, але котик наполегливо повз, просуваючи мордочку далі і далі. Я відчував, як напружується маленьке тепле тільце.
Я сказав тоді батькам – я зараз найщасливіша людина на світі. І це була правда.
Другий раз – у 2015 році влітку, коли нам вдалося знайти цілий сепарський танк, схований за багатоповерхівкою, недалеко від нашого переднього краю у Авдіївці. Тоді стріляти по нашому безпілотнику вибігав і стар і млад, літак повернувся продірявлений кулями, але загалом справний – якщо не рахувати той факт, що після майже тижня безперервної експлуатації половину деталей перед вильотом доводилося прикручувати скотчем.
Мені тоді захотілося танцювати лезгінку. Танк був крупною здобиччю, тим більше у такому гарячому місці. Я відчув, що я і мої друзі, колись мирні, далекі від ратного ремесла люди – вже не безпорадні дилетанти перед воєнною російською машиною; ми – і є подібна машина, здатна протистояти, і я – корисна деталь цього механізму.
Ігор ЛУЦЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |