Молочний край — Піски

Звичайне поліське село, близько 300 дворів, понад 600 мешканців. Село не віддалене, розташоване на залізниці в напрямі від Києва на Конотоп, не так далеко й міжнародна автотраса, що проходить повз Батурин. Демографія, звичайно, як і скрізь, складна, та молодь у селі є. Бо є робота завдяки тому, що тут діє потужне молочне сільгосппідприємство «Пісківське», в яке реформовано колишній колгосп. Це приватне підприємство, директором і власником якого є Валерій Петрович Колоша. Він тутешній, із цього села, має вищу освіту, працював на різних посадах у колгоспі. А потім відважився піти у «вільне плавання», зайнятися аграрним бізнесом самостійно. Цікаво, що цей сільський молочний бізнесмен (у кращому розумінні цього слова) за фахом — будівельник, а відважився взятися за таку нелегку і доволі розвалену галузь, як тваринництво. І досяг відмінних результатів. У цьому ми переконалися, оглянувши великий тваринницький комплекс під гарною назвою «Молочний край».

Комплекс, який свого часу починався з кількох напіврозвалених корівників, тепер є цілим містечком. Зараз тут 800 корів. Красиві, як на підбір. Порода українська чорноряба. Весь виробничий цикл відпрацьований до автоматизму, із застосуванням комп’ютерів. Усе чітко: від осіменіння, запуску корів, їх розтелення, випоювання теляток, відбору поголів’я до годівлі і доїння корів (до речі, під трансляцію в доїльному залі класичної музики). Результат: щодня на корову доять у середньому по 20 літрів молока. Торік надоїли по 6500 кілограмів, тобто шість з половиною тонн! Для порівняння: 1999 року, на фініші колишнього колгоспу, надоїли в середньому на корову 1291 кілограм. Усе молоко закуповує Шосткинський сирзавод, правильніше назвати — компанія «Бель Шостка Україна». Ціна — 4,50 гривні за кілограм. І все тому, що якість молока — найвищого класу, екстра-сорт. А якість ця — не лише від абсолютної чистоти механічного доїння, а й від правильної годівлі та старанного ветеринарного догляду за тваринами.

Усе це побачили і ми, журналісти, і школярі, учасники екскурсії. А це були кілька класів місцевої Пісківської школи і учні з Бахмача. Сільським діткам корівки — справа звична, у більшості сімей вони є в господарстві, діти допомагають їх доглядати. А от міські дітки змогли наочно пересвідчитися, що молоко «не росте на дереві». Особливо в захопленні вони були від спілкування з маленькими телятками. Екскурсію провів сам господар — Валерій Колоша.

Важливі проблеми було порушено під час цієї акції. Чи буде Україна з молоком? Чи вживатимемо ми якісні молокопродукти? Питання доволі непрості, враховуючи нинішню ситуацію. Говорить головний позаштатний дієтолог Міністерства охорони здоров’я України Олег Швець: «Нинішні тенденції харчування населення України інакше як негативними не назвеш. Стосовно молочних продуктів, то, наприклад, у центральних областях зниження споживання їх у працездатного населення становить від 30 до 40% до норми. Тому значна частина населення страждає від нестачі кальцію. А це ключовий елемент для функціонування кісткової і м’язової тканини. Нестача його призводить до значного зниження працездатності людини». Отже, як не дивно, в молочній (начебто ж) країні молока споживається мало. І далеко не кращої якості.

А ось що розповідає президент Асоціації виробників молока України Андрій Дикун, котрий теж узяв участь у цьому прес-турі. Споживання молока не просто значно знизилося. Важко нині знайти на прилавку високоякісну продукцію. Молоко ніяк не може нормально скиснути на звичайний кисломолочний продукт, як це належить. Кефір з магазину важко назвати кефіром. Масло вже не масло, а спред. Чи не головна причина — неякісна сировина, тобто молоко. Його взагалі виробляється недостатньо, а високоякісного зовсім мало. Враження, що цей наш традиційний продукт харчування стає не дуже потрібним. Особливо для дітей та молоді, яким запопадливі виробники й торгівля настирливо пропонують відомо що: на кожному кроці — кола, пепсі, фанта, спрайти, а ще й пиво та так званий «слабоалкоголь».

Ключовою проблемою А. Дикун називає відсутність не те що співпраці, а навіть елементарного взаєморозуміння між виробником і переробником молока, як це робиться у розвинутих країнах. Без цього ніяк, адже за десятиліття чи й віки склалася певна спеціалізація. Виробник молока, як правило, не має переробного підприємства, переробник — не має виробництва молока, тобто тваринництва. І між ними точиться тиха війна, хто кого перехитрить у фінансовому плані. Виробникам часто не до якості молока, у свою чергу переробники прагнуть купувати його якомога дешевше. Часто молокозаводи вдаються до змови між собою, аби знизити ціну. Це ненормально.

Прикладом нормальної співпраці, який варто всіляко наслідувати, назвав А. Дикун ділові контакти ПП «Пісківське» із Шосткинським заводом. Для Шостки Піски далеко не єдиний постачальник молока, але компанія з кожним прагне мати добру співпрацю. Пісківцям «Бель Шостка Україна» взагалі багато допомагала й допомагає у розвитку молочного комплексу.

А саме на такі ось потужні комплекси надія. Поки що сільгосппідприємства виробляють лише 20% молока України. Решта 80% — це молоко з підсобних господарств селян. І, на жаль, практично все це молоко йде лише другим сортом. Причин кілька: спосіб заготівлі молока, неможливість стерильного доїння. А ще на комплексах, як у Пісках, дійки й вим’я корів обробляють препаратами проти шкідливих бактерій. Ще тут діє жорсткий ветеринарний контроль за поголів’ям.

Таких молочних комплексів, повідомив А.Дикун, в Україні близько 250-ти. Одні з кращих — у нас на Чернігівщині. Я поставив запитання президентові АВМУ: чи не загрожує їм те, що коїться зараз у рільництві. Йдеться про так звану «концентрацію», тобто поглинання сільгосппідприємств та й фермерських господарств величезними агрохолдингами. Зайшлий капітал створює велетенські латифундії, на десятки чи й сотні тисяч гектарів. На це була відповідь, що тваринництву таке поки що не загрожує, бо тваринницькі гіганти на десятки тисяч корів малоефективні, насамперед в управлінні.

Багато запитань було до Валерія Колоші. Він розповів, як 10 років тому починалося «Пісківське». Не просто з нуля, а з боргами із зарплати людям. Покаявся, що довелося здати на м’ясо двох корів, аби видати людям хоч частку зарплати (до речі, це робилося та й робиться повсюдно). Тоді вдалося виплатити всього по 17 гривень. Але ці гривні люди згадують і досі, адже то був початок доброї справи. Тої, яка нині, якщо говорити про середню зарплату працівника підприємства, обчислюється в сумі 2700 гривень на місяць. Чим не зарплата навіть для міста. А ще Валерій Петрович розповів про свої поїздки за досвідом (за сприяння Асоціації) по світах. Побув і в Євросоюзі, зокрема Голландії. «Був просто вражений, як там, на глині, стільки всього виробляють, як заможно живуть люди! Так захотілося зробити хоч часточку Голландії тут, у Пісках». На іншому кінці планети був Китай, поїздка куди не менш вразила директора і власника ПП. Все краще пробує впровадити тут. І у виробництві, і в житті села. Принаймні впорядкований центр села, чудово відремонтована 150-річна церква свідчать багато про що. Як і плани голови: спорудити спортмайданчик для молоді, парк відпочинку, налагодити випуск морозива з власного молока, аби хоч трохи відірвати дітей від сумнівних базарно-магазинних «делікатесів».

У голови я спитав: «Що їдять пісківські корови, котрі дають таке гарне молоко? Може, щось рафіноване й сепароване?» Жодним чином! Їдять наші традиційні корми: сінаж, силос, зерно. Натомість жодних так званих «преміксів» та інших добавок у раціоні нема. Словом, молоко справжнє!

До сказаного варто додати слова директора із зовнішніх зв’язків компанії «Бель Шостка Україна» Наталії Фесюн: «Віковічний досвід сироварів свідчить: гарний якісний сир, як і іншу молокопродукцію, можна виготовити винятково з високоякісного молока. Такого, як ми маємо з Пісок та від інших наших партнерів». Саме партнерів, хочеться підкреслити, а не опонентів, суперників по бізнесу.

Побачене дає відповіді на головне запитання: чи буде Україна з молоком? Запитання не зайве, враховуючи, що ми вже дожилися до того, що завозимо картоплю з Туреччини і м’ясо звідусіль. При тому, що по весні догниває в погребах незакуплена картопля чернігівських селян, йдуть некошеними під сніг буйні придеснянські луки. Так от: Україна з молоком буде! Буде, якщо про це подбаємо. Бо на моє запитання до президента Асоціації, чому б в Україні мати не 250, а 500 чи 600 таких комплексів, Андрій Дикун скрушно зітхнув: «Спробуйте пробити цю справу через нашу стіну бюрократії і корупції…»

Петро АНТОНЕНКО

Фото Валерія СЕНЧУКА

с.Піски Бахмацького району