реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ
Микола Холодний і Борис Олійник
12-Січ-21 404 0.0 0
…Далися мені ці Герої України! Ще не позбавився совкового комплексу? То скільки ще треба живих спілкувань з Героями, вічно живими на сторінках президентських указів?

Коли знаний поет та академік Борис Ілліч Олійник за порушення дисципліни при голосуванні був відторгнутий комуністичною фракцією парламента, у вестибюлі Верховної Ради перекинувся з ним кількома фразами. Та й цього короткого спілкування мені було досить, щоб всупереч усталеним поглядам на співця «партбілета» почав поважати його, як принципову людину, для якої наявність у кишені членської корочки, насправді, не так багато значило: «Яким я був, таким я і залишився, перш за все, українцем, а вже потім комуністом».

У приміщенні Фонду культури, незмінно очолюваного духовним авторитетом Борисом Олійником, я розповів йому про кричущі обставини смерті його літературного колеги поета Миколи Холодного.

- Чи не візьмете на себе, шановний Борисе Іллічу, звернення до Генеральної Прокуратури України з вимогою розпочати прокурорську перевірку, яка може призвести до відкриття карної справи й реального розслідування смерті вашого колеги?

- Він мені не колега. Мені казали, він писав на мене доноси. Писати нічого не буду.

Ця відповідь сивочолого чоловіка мене збентежила. Не міг збагнути, які доноси на комуніста Бориса Олійника, навіть теоретично, міг писати в СРСР Микола Холодний? Та, головне, куди писати, на чию адресу? Певно, я чогось не знаю. Який сором! Невже внаслідок доносів Холодного дисидент Борис Олійник потрапив до ГУЛАГу? Як же я міг пропустити таку яскраву сторінку з його біографії? Чи, може, стукач Холодний своїм брудним стукацтвом призвів до того, що поетичну гордість нашу Бориса Олійника було, як кота, що нашкодив, під конвоєм витурено зі столиці Радянської України за сто перший кілометр, у глуху провінцію, де замість оспівувати партбілет – довелося шановному Борисові Іллічу вичищати свинарника?

Щось тут не клеїться. Ніякої логіки! Хіба, що посилав Микола Холодний доноси на Бориса Олійника до ЦРУ, в Моссад або ж до японської розвідки. Та, це ж сталінсько-беріївським духом повіяло. Не до Центрального ж комітту КПУ, незмінним членом якого був товариш Олійник, доноси йшли від підлого зрадника Холодного? Або ж доноси на сусіда по палаті №6 до головлікаря, якщо б пацієнтами психушки були обоє поетів. Та ще й міцно прикуті до підлоги їхні ліжка стояли б по різних кутках однієї палати. І ніяк не могли «колеги» у смугастих піжамах поділити між собою одну табличку з психіатричним лікарським діагнозом: «Маніакально-шизоїдний стан, при якому хворий уявляє себе «Лауреатом Нобелівської Премії».

Миколі Холодному влаштувати постійну прописку до київської Павлівки або ж Дніпропетровської психлікарні слідчому КГБ Берестовському не вдалося. Лише вивезли з Києва, ген-ген, чотири рази по сто кілометрів, подалі від столиці. А всебічне здоров»я Бориса Олійника, - слава й хвала комуністичним богам! – і тоді перебувало, й сьогодні перебуває під чуйним контролем фахівців Четвертого Управління Мінздраву, ніколи – і в ні в кого! – не викликало сумнівів. І не викликатиме!

Якась фантасмагорія була навіяна мені, не інакше, як від різбленої по дереву старовинної стелі приміщення Фонду культури, де у комунальній квартирі – у неї було перетворено колишній панський особняк, згодом Київське обласне управління КГБ – аристократичні духи минулого змушені співіснувати зі старечими клістирними подухами сьогочасся. Всупереч очевидному не припиняв я алогічних спроб переконати аксакала найдовшого творчо-поетичного процесу серед розстріляних і недорозстріляних, натомість переляканих творців нашої літератури, старезного зубра правильної змістом української поезії. Поет Ліна Костенко, хоч і на дев»ятому десятку років, та Борису Олійнику не конкурент, бо на реліктового «зубра» не номінується. Щоб той простягнув руку допомоги своєму, якщо, навіть, не однодумцеві, та такому ж, як і він українському за походженням поету. Якого було до смерті закатовано, а це випливає з наявної інформації, саме за його неправильну творчість, неправильну життєву позицію... Согрішив Микола, з ким не буває?

- Борисе Іллічу, я цілком розумію, що ви з Холодним – оба українці з діда прадіда – в радянські часи були по інші сторони барикад. Та й при Незалежності «Майскій чай» з Холодним не пили і на Першотравень та в Жовтневі свята ходили в різних колонах. Та коли нагла смерть когось прибирає з опонентів наших, хіба ж не пробуджується в нас людяність та співчуття до покійника? Тут же йдеться про можливе брутальне вбивство вашого колеги по літературному цехові!

- Він на мене, кажуть, писав доноси... Не буду...
- Шановний Борисе Іллічу! Згадаймо великого француза Вольтера: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але буду до останньої краплі крові захищати ваше право висловити вашу власну точку зору».
- Я вже вам відповів. До побачення.

Однозначно зрозумів, нашому великому українцю Олійнику до їхнього французика Вольтера, як... дозвольте мені, з огляду на поважний вік Бориса Олійника і його статус культурного дороговказа нації, свою фразу не закінчувати.
Що я міг винести з мого короткого спілкування з Борисом Олійником? Крім прикрого розуміння згаяного часу, бо перед тим докладав чималих зусиль, щоб поет, академік, Герой України викроїв кілька хвилин зі своїх напружених графіків у Фонді культури та в лікарських кабінетах Четвертого медичного Управління Мінздраву на зустріч з невідомим йому журналістом. А кому ж іще, як не Борису Олійнику, піклуватися розквітаючою культурою незалежної Україні, позбавленої облудних комуністичних пут? А ким же ще опікуватися top-гіпократам Мінздрава, обслуговуючим державних VIP-клієнтів, як не «кандидатом на Нобелівську Премію» Борисом Олійником, дорогим українському народові своїм фізичним, а, ще більше, духовним і психічним здоров»ям?

Про те, що прислів»я «яблуко від яблуні недалеко падає» напряму стосується Бориса Олійника – дізнався пізніше від творчих друзів Павла Загребельного. Їм колишній голова Спілки письменників України, літератор, який писав на історичні теми - розповів про своє ексклюзивне відкриття у архіві з обмеженим допуском. Батько непересічного поетично-політичного таланту, громадського діяча високого рівня був редактором районної газети. У 30-х роках одночасно усю редакцію було арештовано. Крім самого редактора. У таких випадках кажуть: без коментарів. Генетики нині довели, що від виховання людина набуває лише 30 відсотків. А 70 - успадковує від батьків. Отже, дітям професіональних сексотів «зрадництво» або «стукацтво» навіюється дуже легко.

Георгій БУРСОВ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Микола Холодний, Георгій Бурсов, кгб, Борис Олійник, українська література


Читайте також



Коментарі (0)
avatar