Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО
Михайло Курдюк і його не червиві яблука... Пам'яті садівника
20-Січ-15 1420 0.0 0
Ще в теплому листопаді-місяці він приїздив до Чернігова… Відкриває свій потертий «дипломат», дістає звідти дві жовтобокі великі айви, що одразу своїм духом узяли кабінет, і баночку варення з горіхів зелених. «Попрорбуй, -- каже, -- цього варення, такого ти ще не пробував». Питаю: «Яку каву робити?». «Колоти, -- каже, -- якщо не жалько, кріпку». Я – чарочку доброго коньяку, а він – дві, і якби того ж дня не вертатися йому назад, у Тростянець, то й третю лупанув би. Мені – п’ятдесят і половина, а йому -- осьо 83 роки. Я хандрю і не знаходжу причину, а в нього завжди очі горять, і він мене потчує огромом планів на цілий наступний рік ще й щось про жінок жартує, а, може, й не жартує…

Ще три дні тому він мені телефонував і розповідав жваво про ті ж плани. Що, мовляв, за такої погоди можна б дещо і в саду із сікачем робити, питався, чи отримав я його лист зі свіжим числом «Української літературної газети», казав, що редактор її, а тепер і голова СПУ Михайло Сидоржевський обіцяв «на тому тижні завітать у гості, в Тростянець, то й ти поїздку підгадай, бо хочу познайомити вас і розказать, шо треба нам зробити…»

А сьогодні вранці потелефонували і повідомили, що добивалися до нього відучора, а він слухавку не брав та й не брав. Прийшла жіночка, що трохи за ним наглядала, а він вже й помер. Може, ще вчора помер, а, може, сьогодні?..

Хто ж він був – Михайло Григорович Курдюк?

Великий садівничий академік і великий українець. Козацький нащадок славного колись козацького роду в селі Стольному. Публіцист, письменник. Невгамовний проповідник козацької слави. Великий життєлюб і великий мрійник. Своєму односельчанину і другові дитинства Іванові Сподаренку, редактору «Сільських вістей», допомагав колись – наїздами у Київ -- творити газету, а Василя Нечепу надихав кобзарювати. Поки Нечепа обспівував школи, Курдюк ті школи обсаджував молоденькими липами і дубками…

Закотилася зірка чудової, дивовижної людини! Якось так раптово! Бо смерть завжди раптова.

Не якогось Нострадамуса не стало і навіть не Мічуріна. Але з-поміж тих, хто його знав, він лишив по собі «гарний смак» стиглого і не червивого яблука. Він жив весело, гарно і працьовито. Правильно жив і мудро. Прикрасив цю землю тисячами дерев. А, отже, буде кому на його честь шуміти щовесни осанну.

Леонід ІСАЧЕНКО Хвиля Десни



Теги:Тростянець, Михайло Курдюк, Сільські вісті, Стольне


Читайте також



Коментарі (0)
avatar