Мій університетський викладач з українського Таганрогу
Моєму університетському викладачеві стилістики Олександру Пономареву було б сьогодні 90.
Він народився в Таганрозі, який завжди був українським, аж доки російські окупанти не передали його Росії. Сам він так писав: "Моє рідне місто і всі навколишні села — це етнічна українська територія, яка була заселена вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини, там навіть говірка була полтавська. Моя бабуся народилася на Чернігівщині, а потім дівчиною приїхала в село Носівка під Таганрогом. У цьому місті навіть у 1918 році пройшов перший з'їзд компартії України. І Таганріг (це місто я називаю саме так, а не на російський кшталт), і Шахти (місто в теперішній Ростовській області) були у складі України. А 1924 року їх передали Росії. До 1933–го там діяли українські школи. В українській школі навчалися мої старші двоюрідні брати. А коли я народився, вже української школи не було. Тож навчався в російській. Але вдома завжди розмовляли українською, на перервах — теж. Тільки на уроках відповідали російською. І всі звичаї, всі пісні в нас були українські".
Звісно, він вчився російською, але поступив у Київський університет і самотужки вивчив українську мову. А ще грецьку - його кандидатська дисертація була саме по грецькій мові. А вже докторська - по українській в ЗМІ.
Взагалі був цікавий чоловік - так, скажімо, переклав підрядником "Кобзар" Шевченка грецькою, а вже грецькі поети зробили переклади поетичними. Так завдяки Олександру Даниловичу греки пізнали Шевченка.
Або взяв і переклав українською романс "Грона акації" - з російської. Чудово звучить - наберіть у дядька Гугла, послухайте!
А то раз, пригадую, зайшла мова - чи є українцем Табачник, який правив у Кучми? Пономарів переконано каже: "Якби був українцем - був би Тютюнником!". Що тут заперечиш, особливо зараз, коли той Табачник утік в Ізраїль?!
Я ж мав за честь засідати зі своїми університетськими викладачами Анатолієм Погрібним та Олександром Пономаревим у Головній Раді Всеукраїнського Товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка. І останній спогад про нього - коли він, вже маючи проблеми з ногами, довірливо взяв мене під руку, щоб піднятися по сходинках Українського Дому...
Василь ЧЕПУРНИЙ
Він народився в Таганрозі, який завжди був українським, аж доки російські окупанти не передали його Росії. Сам він так писав: "Моє рідне місто і всі навколишні села — це етнічна українська територія, яка була заселена вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини, там навіть говірка була полтавська. Моя бабуся народилася на Чернігівщині, а потім дівчиною приїхала в село Носівка під Таганрогом. У цьому місті навіть у 1918 році пройшов перший з'їзд компартії України. І Таганріг (це місто я називаю саме так, а не на російський кшталт), і Шахти (місто в теперішній Ростовській області) були у складі України. А 1924 року їх передали Росії. До 1933–го там діяли українські школи. В українській школі навчалися мої старші двоюрідні брати. А коли я народився, вже української школи не було. Тож навчався в російській. Але вдома завжди розмовляли українською, на перервах — теж. Тільки на уроках відповідали російською. І всі звичаї, всі пісні в нас були українські".
Звісно, він вчився російською, але поступив у Київський університет і самотужки вивчив українську мову. А ще грецьку - його кандидатська дисертація була саме по грецькій мові. А вже докторська - по українській в ЗМІ.
Взагалі був цікавий чоловік - так, скажімо, переклав підрядником "Кобзар" Шевченка грецькою, а вже грецькі поети зробили переклади поетичними. Так завдяки Олександру Даниловичу греки пізнали Шевченка.
Або взяв і переклав українською романс "Грона акації" - з російської. Чудово звучить - наберіть у дядька Гугла, послухайте!
А то раз, пригадую, зайшла мова - чи є українцем Табачник, який правив у Кучми? Пономарів переконано каже: "Якби був українцем - був би Тютюнником!". Що тут заперечиш, особливо зараз, коли той Табачник утік в Ізраїль?!
Я ж мав за честь засідати зі своїми університетськими викладачами Анатолієм Погрібним та Олександром Пономаревим у Головній Раді Всеукраїнського Товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка. І останній спогад про нього - коли він, вже маючи проблеми з ногами, довірливо взяв мене під руку, щоб піднятися по сходинках Українського Дому...
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |