Максим Рильський з ким попало не дружив...

годні день народження Дмитра Тася - сина письменника Михайла Могилянського. Тась - псевдонім. Він нароився у Чернігові 28 січня 1901 року і був розстріляний російськими окупантами орієнтовно 1938 року на Московщині. Вони з дружиною Агнесою встигли народити сина Ярослава, який загинув 1941 року під ненависною Москвою.

Його сестру - Ладю Могилянську також убили. А їх батько помер 1942 року на висилці. З Михайлом Могилянським, до речі, сперечався вождь російських большевиків Ульянов (кличка- Лєнін).

Вперше про Дмитра Тася і Ладю Могилянську ми почули на зібранні міського Товариства української мови імені Т.Шевченка (згодом - "Просвіта") - доповідь про них і Марка Вороного робив Владислав Савенок.
А коли вже йшла декомунізація, я запропонував одну з вулиць назвати іменем Михайла Могилянського. Таким чином замість вулиці комуніста Селюка стала вулиця Могилянського.

А ось Дмитра Тася і Ладю Могилянську найкраще було в вшанувати виданням їх творів, бо вони абсолютно не відомі сучасному читачеві.

Пару віршів Дмитра Тася вашій увазі. Портрет роботи Михайла Жука.

Василь ЧЕПУРНИЙ

Про ластівку на абажурі

Дрижать під стелею хисткі
Від тіней плями. У зажурі
На скатертині пелюстки
І ластівка на абажурі.
І слів нема. Не треба слів!
Віки говорять однотонно —
Віки не милують голів,
Віки в затоках світу тонуть.
Мов кораблі, вони ідуть,
Гремлять майбутні перемоги,
І на невичерпану путь
Кладуть роз’ятрені дороги

На могилі Коцюбинського

Ще в горах Болдиних крізь сон
Дрімають келії чернечі,
Дзвіниці Троїцької плечі
Орнаментують злами грон.
І тиша сіється снігами,
В ярах навколюшки стає,
І навшпиньках іде за нами,
Й шепоче тихо про своє..
...Ось поміж круч блукає тінь
Передчуття палкого Завтра…
Зростає радісна земля
Моїх дідів – моїх онуків,
І сніг бере в гарячі руки,
І зір у далечінь встромля…
Зима – снігурка срібнокоса,
Який разючий сонця блиск!
Вітрець кришталь сніжини носить
Й кладе на мудрий обеліск.