Літо вискочило, як дельфін із води

Якісь особливо яскраві хмари сьогодні. По сусідній посадці лягали гради і касети - а прийшли ці білі велетні, і все стихло.

Бачив, як налякана залпом більша птаха - сова чи орлик - ширяла поміж вибуховими хвилями, але далі полетіла жива. Ми трохи схожі на неї.

Години напруженої праці змінюються на години очікування. Здається, з дитинства не лежав стільки улітку і не дивився у небо.

Нашій літній землі - найпрекраснішій у світі - так погано пасує війна. Вона б виглядала більш доречно серед пустельних пейзажів на кшталт Дюни чи Mad Max. А що забули ці вибухи серед соняхів і вишень?

Літо, як дельфін з води, вискочило вгору, до розпеченого зеніту; розвернулося і летить назад - ось ще пару подихів, і шубовсне в прохолоду осені. Літо звучить скоромовкою, симфонію грають усі, кожній комасі далі по маленькій скрипочці. Жива дрібнота співає, поспішає виспіватися.

Прийде зима, і владно поміняє світ сильніше за війну. Літній рай, котрий якось тримається перед сталлю і порохом, щезне від холоду.

Поля, як примхливі модниці, міняють свої шати. Відвів очі на пару днів, озирнувся на лан - а там уже інші кольори, рослини з іншими квітами. Питаєш їх - вони нічого не знають, куди поділися попередники.
Над пшеницею вистрілює амброзія і нищить її жовтизну. Або над дико-зеленим килимом вигулькують шеренги соняхів-самосівів. Кілька годин дивної тиші на фронті - і все не так, як завжди. Сонце встигає як слід підготуватися до вечора, розлити по небосхилу рожевий туман, запалити за хмарами багаття.
Пташки, користуючись затишшям, всілися на невидимі каруселі, щебечучи одна одній, помчали колами.
Соняхи, жита, пшениці розпустили ввечері свої аромати. Дихати ними - не надихатися, дихати ними - подвійно хотіти жити.
Ми їдемо, а поруч догоряє те, що лишилося - від ланів, від будинків, від минулого дня.
Цілий день працювали гради і стволи, цілий день довбали дорогу - а вона стоїть. З озер поруч злітали вгору величезні стовби води. А я - я згадував фонтани Русанівки.
І нині мені стоїть перед очима Київ, його безтурботні вечори на Подолі, в такому ж рожевому небі, пророча гладь Дніпра, в якій віддзеркалювалося це наше славне майбутнє.

Ігор ЛУЦЕНКО