Лікар у час турбулентності

Інколи стається так, що не людина обирає професію, а професія - людину і стелить перед нею довгий шлях, яким треба пройти.

Про це подумалося під час розмови з Анатолієм Вислим (на знімку), потомственим лікарем, знаним вертебрологом України, який працює в Києві та Чернігові.

Вертебрологія - наука молода, є новим напрямом у медичній галузі, вивчає проблеми опорно-рухового апарату у сукупності з неврологією, тобто це неврологія та ортопедія "в одному флаконі". Вертебролог повинен добре розумітися на ортопедії, неврології, м'язових болях, біомеханіці суглобів. Бо, приміром, інколи біль у коліні виникає через проблеми стопи; болі в руці може спричинити не запалення плечового суглоба, а грижа одного шийного хребця; а болі в попереку - це не тривіальний радикуліт, а коксартроз тазостегнового суглоба...

Для мого співрозмовника шлях у медичну галузь розпочався ще в дев'ятому класі, коли на канікулах його батько (також відомий в Україні лікар-невропатолог Анатолій Вислий) влаштував попрацювати до себе в лікарню.

Але навіть це вже було не початком, а, швидше, продовженням закладеного в генах юнака потягу до цілительства, допомоги людям. Бабуся його була неабиякою травницею і онукою жінки, яка належала до циганського роду і таки щось знала - так розповідає сімейна легенда. Двічі на рік у певний час бабуся Анатолія вирушала в далекі й тривалі мандрівки - до Криму та у Карпати. Привозила звідти торбинки з різноманітним зіллям, квітами, корінцями. Помешкання її пахло ароматами степу та гір, а ванна була чорною від трав'яних купелей. Бабуся добре зналася на зіллі, мала міцне здоров'я, була витривалою й рухливою. Анатолій усміхається, пригадуючи, як вона з велосипедом у руках забігала на п'ятий поверх набагато швидше за нього, десятирічного пацана.

Тож у десятому класі знову, вже вдруге, Анатолій працював у лікарні у батька. Вже мав дещицю знань та досвіду і виконав свою першу роботу з реабілітації, придумавши прилад з міостимуляції, який згодом запатентували.

Анатолій Анатолійович добре, неначе це було вчора, пам'ятає й свого першого пацієнта, якому цей новий прилад допоміг. Пацієнтом цим став дядько середнього віку, велетенського зросту, міцний, неймовірно дужий, але зненацька у розквіті сил розбитий інсультом. Коли ж завдяки новому приладу з міостимуляції чоловік зумів нарешті відчути руку і ворушити пальцями, то розридався, неначе дитина, від емоцій.

Потім було навчання у Донецькому медичному університеті, здобутий фах сімейного лікаря. Багато в професійному плані дала праця в лабораторії нейрофізіології у Донецьку, згодом - навчання в аспірантурі, робота у приватній клініці столиці.

З 2015-го Анатолій Вислий разом із командою колег та однодумців започаткував у Чернігові виробництво різноманітних медичних виробів. Йому цікаво рухатися новими стежками медичної галузі.

І, напевне, якби не повномасштабна війна, яка розпочалася для всіх нас 24 лютого, навряд чи я б дізналася про вертебрологію і купу слушних порад щодо психологічного здоров'я, які почула від Анатолія Вислого на одній із зустрічей для людей, які пережили облогу міста. Пораділа за себе, зрозумівши, що багато в чому під час обстрілів та бомбардувань Чернігова діяла правильно.

Напевне, так розпорядилася доля, що Анатолій Вислий у день російського вторгнення був на виробництві в Чернігові. Разом із командою та людьми з сусідніх будинків він жив у виробничому підвалі, який був більш-менш облаштований. Але було важко морально й фізично, бо загалом під землею перебувало до чотирьох десятків осіб різного віку, приголомшених нападом росії, вибухами та бомбардуваннями. Страх, нерви, сльози, переляк, панічні атаки - все це вирувало довкола в перші дні та тижні війни. Але доволі швидко був встановлений певний порядок. Схвильованим емоційним бабусям доручили догляд за дітками - ті переключились на турботу за малечею і припинили плакати. Та й усі інші люди були постійно зайняті важливими справами: хтось шукав продукти і ліки, хтось стежив за чистотою приміщення, хтось займався приготуванням їжі.

У перші ж дні обстрілів та бомбардувань Чернігова Анатолій Вислий розпорядився розвезти по лікарнях міста всі наявні медичні матеріали - це когезивні пов'язки, різноманітні шовні матеріали, спеціальні плівки для накладання на рани і зупинення кровотечі тощо.

А ще Анатолій Анатолійович у ці неймовірно тяжкі для міста і його жителів тижні лютого-березня-квітня працював (несподівано для себе) як психолог, даючи поради, розраджуючи, втішаючи, врівноважуючи психіку оточуючих його людей професійно. І це наштовхнуло його на ще один незвіданий донині шлях: він почав писати книжку. Назва народилася промовиста: "Клістир реальності". Вона містить уже кілька "гарячих" розділів, які записувалися у рідкісні години затишшя між обстрілами та бомбардуваннями. Сподіваюсь, що видання невдовзі побачить світ і стане дороговказом для допитливого читача у сучасному турбулентному світі.

Інеса ФТОМОВА, Чернігів. "Голос України"
Фото з архіву Анатолія Вислого.