Головна › Новини › КУЛЬТУРА
Куліш на козацькому дворищі Василя Нечепи
11-Вер-20 236 0.0 0
Він каже, що це подвір’я стоптане гетьманськими кіньми, бо вважає себе нащадком гетьмана Наливайка.

Можна вірити чи ні, але Василь Нечепа посидів у архівах і написав книгу «Рід козацький, величавий», де отакий свій родовід доводить...

Власне, тепер на цьому дворищі він пригадував, як мати, коли помирала, журилася: «Оце жя помру і кропива по вікна буде!». Бо ж один син аж на Москві перебуває, а другий по чужих землях артистує. Проте Василь Григорович запевнив: «Ні, мамо, так не буде — дворище житиме!».

І слова дотримав: він не тільки батьківську хату опорядив, перетворивши її фактично на народний музей, але двір живий — навіть Юрій Мушкетик сюди приїздив, начувшись про хату з в’яленої верби: «Дивлюся, виходить з машини Юрій Михайлович з подушкою під рукою. Каже — хочу в твоїй хаті переночувати». Це так розповідав Василь Нечепа.

А все довкілля кругом хати Василь Нечепа перетворив на козацький центр, ще й бабу половецьку поставив і, щоб ніхто не сумнівався, — сторожову вежу з нашим прапором. А дві брами, ошатковані кованими зображеннями козака та козачки, цілком личать і до адреси обійстя: Носівка, вулиця Козацька, 1. Була колись Кірова, проте Нечепа наполіг на перейменуванні ще до декомунізації. А недалеко — Нечепина гребля і Шаулина могила. «Шаулу з Наливайком спекли поляки в мідному бику у Варшаві», — уточнює господар.

Від городу народний артист відмовився: «Картоплю сам не їм, птахам не даю і гостей не трую». Він ще багато чого не їсть, а гостей, що прибули на святкування його 70-ліття, частував смачнючим кулішем, у якому, щоправда, було і м’ясо. Замість городу в Нечепи — горіховий сад. Ще молоденький, але кілька корзин горіхів уже стоять у присінку. Двісті кущів смородини. Вісімнадцять видів бузку — всі, які є в Європі, висадив йому покійний унікальний дід-садовід Михайло Курдюк, на честь якого навіть в Асканії-Новій є водойма Курдючка. А ще магнолії, барбарис, калина, яблуні... І кручена гіллям верба, вирощена із саджанця, привезеного Нечепою з Мангишлаку, від верби, посадженої Шевченком — бач, українська натура така, що і в пустелі сад зробить.

Двісті видів птахів, у тому числі якісь різнокольорові качки. Проте в саджалці і двійко диких крижнів живуть і навіть гамору гостьового не злякалися. А ще ходять в загородці величезні страуси і Василь Григорович, тримаючи два їхні яйця, каже:

«Це подарунки від моїх подружок Галі і Валі». Так він поназивав їх. Попробуй же прогодувати оте птаство прожорливе! До ювілею господаря при мені дванадцять мішків пшениці та вівса вивантажували гості з Семенівки і Талалаївки! Зате всі гості спробували омлет із страусиних яєць — двох на всю кагалу і вистачило... Нічого, смачно — практично як з курячих. Сам їв і вам рекомендую...

Господар був забіганий — і там не встигав, і там википає, і двір не метений. Довелося і мені в поміч ставати — а що, обід треба заробити! Через ту зайнятість народний артист забув і перевдягнутися — передзвонював потім та вибачався, що співав у тих штанях, що птицю порає, та в капцях домашніх. Проте хіба гості приїхали його наряди вивчати? Хоча, до речі, перша його професія — закрійник, і свої концертні костюми він сам шиє. А співав на рідному дворищі Василь Нечепа і для матері, і для інших предків, душі яких тут колись перебували, і для нас, і для всієї околиці.

Взагалі-то, де тільки Нечепа не співав — крім Австралії та Америки, і в дитсадках та школах Славутича на прохання «шестиразового голови» Володимира Удовиченка, і на передовій, в окопі, з трансляцією для наших воїнів, і в холодних Крутах... І нині він артист Чернігівського обласного філармонійного центру, керівництво якого теж приїхало вітати свого працівника, привізши Почесну грамоту від обласних ради та адміністрації.

На рідному дворищі Василя Нечепу вітали і його чагу та куліш пробували гості — славутицький Володимир Удовиченко, керівники трьох районів області, носівські артисти, викладачі з Києва і я від «Голосу України». Виглядав ще він і президента Віктора Ющенка, та той не доїхав... А Василь Нечепа з гумором розказував, як на минулому ювілеї вже випровадив гостей та роздивлявся подарунки, закривши брами, аж тут риплять двері і дівка виходить. Нечепа своєму другу-псу каже: «Оце, Арик, уже моя смерть іде». Проте в дівки інші наміри були — каже, що весь посуд перемила та й цікавиться чи в нього жінка є. Нечепа відповідає: «Справа не в тому, а в тому, що я кобзар зрящий». Посадив її в машину та й відтарабанив додому.

Гості сміялися, слухаючи артистичні байки та й самі затягували пісню — хай і не так професійно, як народний артист, та головне, що від душі. Бо й сама козацька садиба в Нечепи душевна.

Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України" Чернігівська область.

Василь Нечепа тримає в руках страусині яйця, поруч — науковий працівник Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, дослідник української діаспори Сергій Козак.

Фото Леоніда ІСАЧЕНКА.


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Василь Чепурний, Василь Нечепа, Носівка, Леонід Ісаченко, Сергій Козак


Читайте також



Коментарі (0)
avatar