Любов – рецепт довголіття. Репортаж із зимівника

Він кілька разів обспівав усі континенти, крім Антарктиди (але якби там були хоч десятків два українців – і туди б полетів). Але знову й знову його світові дороги завертають на рідне обійстя, за його словами, збите копитами гетьманських коней.

На околиці Носівки, за адресою вулиця Козацька, 1 – справжній козацький зимівник кобзаря- лірника, народного артиста України, лауреата Національної Шевченківської премії Василя Нечепи. Зі сторожової вежі ген видно Шаулову могилу – служили Шаули Москві вірно, а вона і їх сибірами та репресіями звела зі світу, Нечепину греблю, поле біля якої малював своїм хитрим способом геніальний Іван Марчук, що спеціально сюди приїздив, Круглий курган, що з бозна-яких часів тут темніє.

Довідка «Голосу України»

Бандура у сучасному вигляді – доволі молода: їй всього сто років. Винахідником нинішньої бандури є народний майстер з Корюківки на Чернігівщині Олександр Корнієвський, у якого і вчився Василь Нечепа.

Зимівник обнесений частоколом загостреним і дві брами до обійстя ведуть. А вірний пес Арик – за сторожа. Чорний, як сажа, він не гавкає, а мовчки з чужаком розправляється. Щоправда, кобзар, коли до нього злодії було залізли, пригрозив місцевим опиякам батьківською рушницею – крадіжки припинилися ще й до появи на обійсті пса.

До садиби – дві брами. З ушулами, дебелими ворітьми. На головній, парадній – металеві ініціали господаря, викувані з металу силуети козаків, матері з дитям

Криниця, з якої колись пів-Носівки воду брали. Біля воріт раніше стояли дубові корита і з них напували корів і коней. Якась вода там унікальна – косарі завжди її брали, а тепер Нечепа свій сад великий поливає. Каже, що дві тисячі літрів на раз набирає, а вода все є – на дитинці, певно, колодязь стоїть.

Відомий археолог Юрій Шилов казав господарю, що в його дворі треба розкопки проводити – якусь енергетику чує. А кобзар, коли дома, співає цілими днями в батьківській хаті – там лежить копія посмертної маски Тараса Шевченка, якого він тільки батьком називає, рушники, «Кобзар», бандура і стіл, що закладений розвідками з історії краю.

Його хата стає місцем паломництва для …ночівлі. Виходить одного разу з машини Юрій Мушкетик – тоді голова Національної Спілки письменників України. З подушкою і ковдрою: «Хочу у твоїй хаті переночувати, бо вона із в’яленої верби складена!». Повезло і мені спати у цій хаті, та ще й на місці Мушкетика. А вкриватись дав господар плед, виміняний матір’ю у мадяр, що під час другої світової квартирували. Що вам сказати – спати було тихо і солодко, навіть півень уранці не розбудив.


«Кобзарство в Україні – це зовсім не архаїчно». Василь Нечепа

Піч – то наша українська фортеця, переконаний кобзар Нечепа. І угледь – чи він жартує слідом за Руданським (пам’ятаєте його «бо на печах лежать патріоти»?), чи всерйоз каже. Зате правдоподібно, що піч робили за зразком малого натоді Василя Нечепи: «Оскільки на той час у сім’ї я був найдовшим, мене поклали на підлогу і на мій зріст зробили фундамент для печі. Потім на ту довжину зробили бовдур, і тепер я скулюсь на печі, не поміщаючись ні вздовж, ні впоперек. Все одно натоплю взимку піч і переночую на ній. А кочергами, тими, що баба часто батькові показувала, тільки вугілля в каміні розгрібаю».

В зимівнику Василя Нечепи – дві хати: батьківська і козацький центр, літня кухня, господарські прибудови, в яких живуть кури, гуси та качки, серед яких одинокою, не нашенською розмальовкою виділяється пекінська качка. Пару їй господар уже десь замовив, та ще везуть… Поки що ж вона самовито витьохкує – точно іноземна, бо геть не по- нашому сипить - розказує.

Та хазяйство Нечепа не для їжі тримає (він м’яса не їсть), а для добрив – оце перед морозами 230 дерев своїх трьох садів обкопав та пташиним перегноєм удобрив. За три дні приготував дерева до зими і зразу ж сніг ліг. Таки точно щось той характерник знає… Тільки смородини в козака 100 кущів. Кажу: «Так можна тільки на цих ягодах заробляти!». Певно, цього року доведеться продавати, бо раніш сім’ям трьох його дітей усе йшло.

А ще ж у тих садах відроджуються старі сорти яблунь – тут у нього був навчителем знаний дід- садовід Михайло Курдюк, на честь якого навіть річечка в Асканії – Новій названа Курдючкою. На дворищі Нечепи насадив він магнолій та всі види європейських бузків. Відійшов нещодавно 80-річний дід- козак, а його справа міцно вчепилася у Василя Нечепи.

Материна баба Кулина була цілителькою – все щось на яйцях виливала, свічки в хаті її горіли постійно. Із прабабиного полотна Василь Нечепа зшив собі полотняний костюм (його перша професія – закрійник!) і здійснив у ньому першу кругосвітню подорож з концертами. Сам і візерунок вишив – запозичив узор з дідової сорочки. Тож, видать, щось від прабаби Кулини і до нього перейшло з тим полотном - дуже вже він на характерника схожий.

А характерники, вони все по своєму характеру роблять. Скажімо, знайшов Василь Нечепа могилу свого прадіда Івана , який помер ще 1934 року, і поклав на ній надгробок зі словами «Є на світі наша слава – рід козацький, величавий». Внизу – тризуб з мечем. У верхній частині – хрест зі свайстям. «Сваргу, - каже Василь Нечепа, - я зашифрував у хрест, щоб земляків не дратувати». А сварга – тож давній знак неба!

Оцей же прадід Іван, народжений 1864 року, розказував батьку Василя Нечепи, що в них рід такий знаменитий, про який і в книгах буде написано. Тож малий Василько, як до школи ще не ходив, зустрічав з уроків старших дівчат з Нечепиного роду і питав: «Ну, вже написали у книгах про нас?!». «Ні, ще нема» - відповідали малому.

Виріс Василь, став Григоровичем, знаним і поважаним. Та й найшов сліди свого роду, що ним прадід Іван гонорився. Каже тепер: «Я в в архівах посивів, але дослідив, що оце з цього мого двору гетьман Северин Наливайко походив, і знаменитий Адам Кисіль звідси політику двигав». Та й сам книжку спорядив «Рід козацький, величавий», у якій прадідове пророцтво й виконав.

А ось як колядував малий Нечепа: « Баба Одарка навчила нас молитов і псалмів на два голоси, перед святами давала великий список людей, до яких ми мали завітати обов’язково. Зими були із завірюхами та кучугурами, якими ми лазили- перелазили з двору до двору. Батько дорікав жінкам: «Чого ви їх, наче старців яких, у таку непогоду виганяєте з хати?» «Ет, Грицько, це не твоє діло! Хлопці Божеською справою займаються, молитвами людей обспівують», - казала баба. Ми стукали у двері хат, де загорялись каганці, і, поскидавши шапки, заспівували: «Рожество Твоє, Христе, Боже наш..».

Тепер же кобзар бідкається: «Прийшов оце минулої засніженої зими до деяких сусідів з Різдвом вітати, заспівував ті ж молитви, бо добре їх пам’ятаю. Та якась розгубленість у людей, гроші мені не пропонують, до столу не запрошують, бо знають, що спиртних та м’ясних продуктів не вживаю».

Лукавить козак- кобзар – де ж би люди не ніяковіли, якщо до них у хату народний артист заспівує!

Довідка «Голосу України»
Давня кобзарська мова – лесбійська. Вона незрозуміла для непосвячених. Колись кобзарі казали: «Ку день клевий, лебеню!». Що значило «Добридень, діду!»

А його мова така , що треба слідом записувати. Телефонує, скажімо, при мені сусідці Наталці, на храм запрошує, а та віднікується – мовляв, не знаю коли чоловік з роботи прийде. Василь Нечепа: «Так він шо в тебе – у банді робить, шо не знаєш коли роботу закінчує?!».

У козацькому центрі, складеному на місці колгоспної лавки, де мати Василя Нечепи чверть віку торгувала, зі старого збереглося хіба що вікно та вивіска з поштовим радянським індексом. А так Василь Нечепа і камін там поставив, і сауну, і просторий зал, де друзів приймає, вгощаючи горілкою, настояною на березовій чазі. Сам, щоправда, не п’є спиртного після смерті матері, а горілка таки добра. Навколо козацького центру – верба китайська з крученим гіллям і верба, привезена гілочкою з Тарасової верби, що на Мангишлаку посаджена Шевченком. А біля школи посадив Нечепа таку ж саму гілочку – так вона чи не втричі менша: все любить догляд.

А рецепт довголіття кобзар- лірник Василь Нечепа знає достеменно: «Любіть свою землю, любіть український світ – і все у вас буде добре!».

Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область.

Голос України