Кріпаки і совки - два чоботи пара
Недавно прочитав допис Малахової Тетяни про вплив фактору кріпацтва на долі-поведінку нащадків кріпаків.
Кріпаками російські, пізніше й частина українських селян були століттями, а це означає поколіннями. Повна залежність від дворян-власників, безправя, безініціативність, виробляли окрему культуру поведінки, прийняття згоди на урегламентований холопський спосіб життя який закруплювався у ментальності.
Належність же до козацтва, наприклад, формувало інший тип світосприйняття і поведінки.
Совєтські люди також були кріпаками. Кріпаками комуносистеми у соціалістичному лагері - без права на політичні погляди й діяльність, без свободи слова, без права власності. Особливо селяни - розкуркулені і репресовані, насильно загнані у колгоспне рабство, до середини 60-х років працюючі на жалюгідні трудодні, закріпачені-прикріплені до колгоспів і без паспортів до середини 70-х років.
Очевидно, частина людей утворювала "опозицію" у розмовах на кухні, творча інтелігенція, яка не може дихати без свободи, перебувала щодо системи у нонконформізмі, комуносистема не давала можливостей навіть для фронди.
Вже немає комунототалітаризму.
Але старше покоління совків-кріпаків виховує своїх дітей і внуків у звичних для себе цінностях, способах вирішення як життєвих так політичних проблем, часто агресивно навязуючи їм давно померлі псевдоцінності.
У головах цих людей немає місця для українського і не може бути моделі майбутнього України, бо вони були від України відчужені, навіть нею залякані, нею ніколи не жили і, часто впритул не бачать по сьогодні.
Очевидно, що і діти і внуки їхні доростають до статусу виборця і вибирають нам якщо не Симоненка, то партію регіонів чи слуг народу.
Звичайно, за час незалежності чималі верстви й прошарки бувших совків-кріпаків, у т.ч. комуністичні дворяни з партноменклатури, стали й українськими патріотами, й демократами, тому маємо ми й чисельне волонтерство, добровольців, незначну частину патріотичного чиновництва.
Проте майже немає патріотичного українського бізнесу - він у нас на відміну від інших країн по-суті антисовок, а за вмістом антиукраїнець.
Кріпосна радянщина передає свою естафету новим поколінням і до цих пір домінує.
Переродження, перетворення - як внутрішнє кожної людини зокрема, так і соціумів й спільноти в цілому давно є вимогою дня.
Сергій ЖИЖКО
Кріпаками російські, пізніше й частина українських селян були століттями, а це означає поколіннями. Повна залежність від дворян-власників, безправя, безініціативність, виробляли окрему культуру поведінки, прийняття згоди на урегламентований холопський спосіб життя який закруплювався у ментальності.
Належність же до козацтва, наприклад, формувало інший тип світосприйняття і поведінки.
Совєтські люди також були кріпаками. Кріпаками комуносистеми у соціалістичному лагері - без права на політичні погляди й діяльність, без свободи слова, без права власності. Особливо селяни - розкуркулені і репресовані, насильно загнані у колгоспне рабство, до середини 60-х років працюючі на жалюгідні трудодні, закріпачені-прикріплені до колгоспів і без паспортів до середини 70-х років.
Очевидно, частина людей утворювала "опозицію" у розмовах на кухні, творча інтелігенція, яка не може дихати без свободи, перебувала щодо системи у нонконформізмі, комуносистема не давала можливостей навіть для фронди.
Вже немає комунототалітаризму.
Але старше покоління совків-кріпаків виховує своїх дітей і внуків у звичних для себе цінностях, способах вирішення як життєвих так політичних проблем, часто агресивно навязуючи їм давно померлі псевдоцінності.
У головах цих людей немає місця для українського і не може бути моделі майбутнього України, бо вони були від України відчужені, навіть нею залякані, нею ніколи не жили і, часто впритул не бачать по сьогодні.
Очевидно, що і діти і внуки їхні доростають до статусу виборця і вибирають нам якщо не Симоненка, то партію регіонів чи слуг народу.
Звичайно, за час незалежності чималі верстви й прошарки бувших совків-кріпаків, у т.ч. комуністичні дворяни з партноменклатури, стали й українськими патріотами, й демократами, тому маємо ми й чисельне волонтерство, добровольців, незначну частину патріотичного чиновництва.
Проте майже немає патріотичного українського бізнесу - він у нас на відміну від інших країн по-суті антисовок, а за вмістом антиукраїнець.
Кріпосна радянщина передає свою естафету новим поколінням і до цих пір домінує.
Переродження, перетворення - як внутрішнє кожної людини зокрема, так і соціумів й спільноти в цілому давно є вимогою дня.
Сергій ЖИЖКО
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
