Країну закрито на деструкцію
Посміхайтеся, нам начхати на Ваші незручності.
Все частіше виникає враження, що ми – полігон з випробування забувай-штуки, якою клацав Вілл Сміт у «Людях в чорному». Опція «пам’ятати» кульгає не лише у широких мас, а й серед нечисленного прошарку мислячих. Пам’ятається лише те, про що із методичністю дятла нагадує зброя масового медіа-отупіння.
Порошенкові нагадували про Липецьку фабрику так часто, що фразу затерли яскравіше ніж яйця бика з Уолл-Стрит. Пам’ятаєте? А от масової істерики, що Зеленський вів бізнес в Росії під час війни, нема. І що переписав бізнес Глав Слуга на товаришів, а самих товаришів взяв до себе на Банкову. З цього приводу теж тиша. Чого? Команди не було? Не проплатили?
Пам’ятаєте, як пучило інформаційний простір від прогресивних ідей «начорта потрібні ці літаки?! Я продам їх!» Пам’ятаєте? Минуло 100 днів, і тим же самим ротом ті ж самі люди кажуть: «ні, продавати борт №1 не варто…». Ясна річ, на ровері Голобородько в реалі теж не їздить. Навпаки, на вулиці повернулися кортежі та перекриття. Втім “простим людям байдуже”. А скільки подібного?
Пригадуємо:
Було: «бариги і алігархі все робили не так і не туди, в країні все погано…»
Стало: «в країні було не так все й погано, реформи робилися, тільки повільно, ми прискоримо…»
Було: «Роттердам+ – це ганьба! Ми зробимо Роттердам-мінус!».
Стало: «знаєте, Роттердам+ насправді найвигідніша пропозиція для України…»
Було: «на війні заробляють Путін і Порошенко, а її треба просто припинити стріляти».
Стало: «війну не можна просто взяти і припинити, все не так просто…»
Було: «Мінські домовленості не принесуть миру… треба шукати інший формат».
Стало: «альтернативи Мінським домовленостям немає…»
Було: «треба переселити президента з Банкової кудись, де аура світліша…».
Стало: «ні, переїзд з Банкової не на часі…»
Країні не сказали це пам’ятати. Нехай Сватів дивиться і до ВКонтакті повертається. Навіть урядові засідання народові більше не знімають – боронь, Боже, хтось побачить суть зеленого абсурду.
Натомість країні розкажуть про стрімке покращення вже сьогодні – «прості люди» повірять. А як же мислячі? Де поділися різноманітні ЦПК і РПР? Де іскромьотні розслідування, що рвуть владу бариг на шмаття заради прекрасного завтра?
Невже високодостойне товариство не бентежить кількість судових рішень на користь кишені Коломойського? ДБР в ролі кишенькового йорка Портнова? СБУ, як розподілювач благ? Легалайз для своїх і закон для чужих? Смерть парламентаризму в країні?
Невже, шановні, ніхто не помітив, Рада – всьо? Ні про яку законотворчість (!), фахові дискусії, процедуру, експертну оцінку, контроль громадськості мова більше не йде. І не йтиме. Рада була не з найгірших, хоч і кульгава, але зараз вона мертва.
І де десятки фахівців, які щовечора в телевізорах знаходили колоди гріхів розміром із секвойю? Де шляхетні фонди, що відгодували телевізійних баригоборців? Зрештою, де вельмишановні іноземні порадники, які гримали заявами і бурмосилися одразу, коли Порошенко, Парубій чи Гройсман щось там не тойво? Агов, чому така тиша?
Ніхто не ідеалізує 5 попередніх років, але вони мали головне – сталу тенденцію ПРО УКРАЇНУ. Із набитими гулями, сварками, скандалами, успіхами і провалами, але про Україну. Зараз про Україну більше не йдеться. Ані у Вашингтоні, ані в Брюсселі, ані в Парижі, ані в Берліні…
Але найгірше – на Банковій теж не про Україну. І попри те – тиша. Або гірше – інфантильні просторікування «в уряді багато гарних людей, треба побачити, що вони робитимуть». Капець, якщо це говорять мислячі, то яка каша в головах немислячих?
Парламенту – немає, уряду – немає. Все вирішується в одному кабінеті. А як називається концентрація влади в одних руках? Дінь-дінь, прокидайтеся.
Вихід? Поки що є:
Забути ідіотську фразу «от тільки без політики». Наглухо забути – в південно-західному федеральному окрузі Путін зробить вам без політики. Якщо мова про захист України, це політика – май клепку і сміливість це визнати.
Слід усвідомити, «молоді обличчя» – це мантра ні про що, коли за ними стоять старі фейси. Важливо лише – український інтерес рухає політиком або ні. Досить трешу, коли Луценка без профосвіти брудом не полив лише безрукий, а такий же без прокурорської освіти Рябошапка – норм.
Країну рейдернули, і протидіяти цьому може лише єднання зусиль та досвіду тих, хто, виявляється, робив правильні речі переважно, просто повільно ©, і тих, хто дозрів до державної служби. Не до клоунади, а СЛУЖБИ. Конструктивні критики теж мають долучатися – ще трохи і критикувати в країні просто не дадуть.
Максималістам тут не місце – краще повільний крок до цивілізаційної мети, аніж шалений експрес в прірву приватних інтересів олігархату, російського лобі та європейської безпринципності.
Втрата часу – пряма дорога до напівдиктатури і, по суті, повернення до стану колонії.
Фанклубу Трускавецького політичного ПТУ не дійде.
Але багато хто ще має опцію “мозок – вкл.”
Швидше “вкл.”, інакше країну “викл.”
Віталій ГАЙДУКЕВИЧ
Тверезий погляд
Все частіше виникає враження, що ми – полігон з випробування забувай-штуки, якою клацав Вілл Сміт у «Людях в чорному». Опція «пам’ятати» кульгає не лише у широких мас, а й серед нечисленного прошарку мислячих. Пам’ятається лише те, про що із методичністю дятла нагадує зброя масового медіа-отупіння.
Порошенкові нагадували про Липецьку фабрику так часто, що фразу затерли яскравіше ніж яйця бика з Уолл-Стрит. Пам’ятаєте? А от масової істерики, що Зеленський вів бізнес в Росії під час війни, нема. І що переписав бізнес Глав Слуга на товаришів, а самих товаришів взяв до себе на Банкову. З цього приводу теж тиша. Чого? Команди не було? Не проплатили?
Пам’ятаєте, як пучило інформаційний простір від прогресивних ідей «начорта потрібні ці літаки?! Я продам їх!» Пам’ятаєте? Минуло 100 днів, і тим же самим ротом ті ж самі люди кажуть: «ні, продавати борт №1 не варто…». Ясна річ, на ровері Голобородько в реалі теж не їздить. Навпаки, на вулиці повернулися кортежі та перекриття. Втім “простим людям байдуже”. А скільки подібного?
Пригадуємо:
Було: «бариги і алігархі все робили не так і не туди, в країні все погано…»
Стало: «в країні було не так все й погано, реформи робилися, тільки повільно, ми прискоримо…»
Було: «Роттердам+ – це ганьба! Ми зробимо Роттердам-мінус!».
Стало: «знаєте, Роттердам+ насправді найвигідніша пропозиція для України…»
Було: «на війні заробляють Путін і Порошенко, а її треба просто припинити стріляти».
Стало: «війну не можна просто взяти і припинити, все не так просто…»
Було: «Мінські домовленості не принесуть миру… треба шукати інший формат».
Стало: «альтернативи Мінським домовленостям немає…»
Було: «треба переселити президента з Банкової кудись, де аура світліша…».
Стало: «ні, переїзд з Банкової не на часі…»
Країні не сказали це пам’ятати. Нехай Сватів дивиться і до ВКонтакті повертається. Навіть урядові засідання народові більше не знімають – боронь, Боже, хтось побачить суть зеленого абсурду.
Натомість країні розкажуть про стрімке покращення вже сьогодні – «прості люди» повірять. А як же мислячі? Де поділися різноманітні ЦПК і РПР? Де іскромьотні розслідування, що рвуть владу бариг на шмаття заради прекрасного завтра?
Невже високодостойне товариство не бентежить кількість судових рішень на користь кишені Коломойського? ДБР в ролі кишенькового йорка Портнова? СБУ, як розподілювач благ? Легалайз для своїх і закон для чужих? Смерть парламентаризму в країні?
Невже, шановні, ніхто не помітив, Рада – всьо? Ні про яку законотворчість (!), фахові дискусії, процедуру, експертну оцінку, контроль громадськості мова більше не йде. І не йтиме. Рада була не з найгірших, хоч і кульгава, але зараз вона мертва.
І де десятки фахівців, які щовечора в телевізорах знаходили колоди гріхів розміром із секвойю? Де шляхетні фонди, що відгодували телевізійних баригоборців? Зрештою, де вельмишановні іноземні порадники, які гримали заявами і бурмосилися одразу, коли Порошенко, Парубій чи Гройсман щось там не тойво? Агов, чому така тиша?
Ніхто не ідеалізує 5 попередніх років, але вони мали головне – сталу тенденцію ПРО УКРАЇНУ. Із набитими гулями, сварками, скандалами, успіхами і провалами, але про Україну. Зараз про Україну більше не йдеться. Ані у Вашингтоні, ані в Брюсселі, ані в Парижі, ані в Берліні…
Але найгірше – на Банковій теж не про Україну. І попри те – тиша. Або гірше – інфантильні просторікування «в уряді багато гарних людей, треба побачити, що вони робитимуть». Капець, якщо це говорять мислячі, то яка каша в головах немислячих?
Парламенту – немає, уряду – немає. Все вирішується в одному кабінеті. А як називається концентрація влади в одних руках? Дінь-дінь, прокидайтеся.
Вихід? Поки що є:
Забути ідіотську фразу «от тільки без політики». Наглухо забути – в південно-західному федеральному окрузі Путін зробить вам без політики. Якщо мова про захист України, це політика – май клепку і сміливість це визнати.
Слід усвідомити, «молоді обличчя» – це мантра ні про що, коли за ними стоять старі фейси. Важливо лише – український інтерес рухає політиком або ні. Досить трешу, коли Луценка без профосвіти брудом не полив лише безрукий, а такий же без прокурорської освіти Рябошапка – норм.
Країну рейдернули, і протидіяти цьому може лише єднання зусиль та досвіду тих, хто, виявляється, робив правильні речі переважно, просто повільно ©, і тих, хто дозрів до державної служби. Не до клоунади, а СЛУЖБИ. Конструктивні критики теж мають долучатися – ще трохи і критикувати в країні просто не дадуть.
Максималістам тут не місце – краще повільний крок до цивілізаційної мети, аніж шалений експрес в прірву приватних інтересів олігархату, російського лобі та європейської безпринципності.
Втрата часу – пряма дорога до напівдиктатури і, по суті, повернення до стану колонії.
Фанклубу Трускавецького політичного ПТУ не дійде.
Але багато хто ще має опцію “мозок – вкл.”
Швидше “вкл.”, інакше країну “викл.”
Віталій ГАЙДУКЕВИЧ
Тверезий погляд
| Читайте також |
| Коментарі (0) |