Країна, що не цінує своїх кобзарів

У розпал Чемпіонату Європи з футболу помер бандурист Тарас Силенко: ще досить молодий і дуже красивий, ну просто таки містичне втілення козацького духу і менталітету.

Але символіка події в тому, що на тлі навколофутбольних баталій цього майже ніхто не помітив. Вже кілька століть в житті українців з часів Великої руїни та зруйнування Січі нічого не міняється. Не народжує більше ця земля Гетьманів, відданих народові. Або народ не здатний знайти свого Гетьмана?

Так, вона ще народжує Кобзарів - але на них чекає важка доля: або смерть у тоталітарних таборах або животіння в інформаційній ізоляції - подалі від радіостанцій і телеканалів нинішньої України...

От і відходять вони - невідомі, невизнані, забуті, відкинуті власним суспільством Божі діти. Зате в апогеї свого ідіотизму ми без кінця дискутуємо у Фейсбуці про те, чи покращиться якість нашого футболу, якщо в команді всі заговорять українською мовою?! Он у ВР заговорили майже всі - і що змінилося? Бо не форма важлива, а зміст!!! Не тіште себе дурницями і відірвіться від телеекранів!

Вони - кобзарі - справжні носії українського духу і менталітету ще живуть серед нас - непомітні і непошановані - і відходять у вічність. Тихо й непомітно. А з ними відходить у небуття справжня Україна. А ми все сперечаємося то про футбол, то про іще якісь несуттєві речі...

Сумно і гірко жити в сліпій і обдуреній країні, яка не цінує своїх скарбів.

Анатолій МАТВІЙЧУК