Коли вшанують Ремболовича на батьківщині?
Питаю міського голову Городні Андрія Богдана - коли буде в місті вулиця імені Івана Ремболовича? А він і каже, що вже хотіли, але, виявляється, він і досі не реабілітований... Дійсно, висновком прокурора Івано- Франківської (!) області від 1994 року Іван Ремболович не підлягає реабілітації, бо служив у німецькій військовій частині і навіть, о лихо!, нагороджений німецькою військовою нагородою.
Про те, що Ремболович був розстріляний совєтським НКВД 1950 року і нікого не видав - прокурор воліє не знати...
Він нарожився 28 січня 1897 року у Городні, хоча прізвище не городнянське - він дійсно син священика, себто попович. А попів присилали з інших місць. З 1905 року вчиться в Городнянському земському училищі, потім там же - в чотирьохкласному училищі. Ледве здав екзамени за 6 клас і йде в армію добровольцем. Це починалася Велика війна, яку в СРСРі назвуть першою світовою.
Будучи вже на військовій службі, закінчив Віленське військове училище (Полтава, 1915). Служив молодшим офіцером саперної команди 19-го Костромського піхотного полку при 3-ій піхотній дивізії. У 1917 р. — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан. За відвагу і мужність нагороджений орденами Святого Станіслава ІІІ ст., Святої Анни ІІІ ст. та Святого Володимира IV ст.
Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в'язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти.
Коли почалася українська революція, Ремболович створює підрозділ Вільного козацтва в Городні, з командує пішою півсотнею городнянської повітової військової комендатури. . Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військових з'їздів (Київ, 1917). Того ж року поручик Ремболович стає творцем Чернігівського відділу Українського вільного козацтва. Власне, творення Вільного козацтва мало би стати прикладом для територіальної оборони в нинішній війні з росіянами, але хіба це треба цій владі?
Ремболович воював з московитами на Чернігівщині та мусив відступити. Поляки інтернують його у Луцьку. Мав наречену - лікарку Світлану Харченко, яку більшовики забили прикладами.
З 27 жовтня 1921 р. — начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Ю. Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Брав участь у бою за Коростень. 12 листопада 1921 р. був поранений. 17 листопада 1921 р. під с. Малі Миньки потрапив до полону, втік з-під розстрілу. Поранений, та ще й з перебитою ногою… Учасник Першого зимового походу Армії УНР. Учасник Другого зимового походу Української повстанської армії, під час якого прославився у боях за Коростень, інші міста і села. . 12 листопада в селі Чайківці Іван Ремболович був поранений у нижню частину лівого стегна. У бою під Малими Миньками 17 листопада 1921 р. організував групу зі ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон. 20 листопада, попри поранення, вдалося вирватися на волю. Утік по снігу в 17-градусний мороз роздягнений, босий. Про це згадує він сам у статті "Рейд 1921 року".
Жив в еміграції в Польщі, а під час другої світової війни вступає до дивізії "Галичина", стає командиром саперної сотні та куреня.. Очолював штурмовий батальйон. У битві під Бродами (липень 1944 року) дістав важке поранення, у лікарні ампутували ногу, згодом лікувався в Унівській лаврі. За бої у складі БГ «Байєрсдорф»нагороджений Хрестом воєнних заслуг 2-го класу з мечами.
1944 року бере участь у діяльності УПА, хоча через інвалідність уже й не воює. Отримав підпільне псевдо «полковник Болбачан».
Арештували його 6 листопада 1949 року в с. Космачі Яблунівського району.
15 травня 1950 р. згідно зі ст. ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР Івана Ремболовича засуджено до розстрілу. Вирок оголосив Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу. "Визнаний винним у тому, що після Жовтневої революції 1918 р. служив в армії гетьмана Скоропадського, а потім у петлюрівській, боровся проти Червоної Армії».
На меморіальному цвинтарі Дивізії біля міста Золочева Львівської області сотникові Ремболовичу встановлено символічний хрест».
Ось тільки на батьківщині - жодного вшанування. Поки що.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Про те, що Ремболович був розстріляний совєтським НКВД 1950 року і нікого не видав - прокурор воліє не знати...
Він нарожився 28 січня 1897 року у Городні, хоча прізвище не городнянське - він дійсно син священика, себто попович. А попів присилали з інших місць. З 1905 року вчиться в Городнянському земському училищі, потім там же - в чотирьохкласному училищі. Ледве здав екзамени за 6 клас і йде в армію добровольцем. Це починалася Велика війна, яку в СРСРі назвуть першою світовою.
Будучи вже на військовій службі, закінчив Віленське військове училище (Полтава, 1915). Служив молодшим офіцером саперної команди 19-го Костромського піхотного полку при 3-ій піхотній дивізії. У 1917 р. — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання в російській армії — штабс-капітан. За відвагу і мужність нагороджений орденами Святого Станіслава ІІІ ст., Святої Анни ІІІ ст. та Святого Володимира IV ст.
Учасник українізації частин російської армії, за що був заарештований. Перебував у в'язниці 5-ї пішої дивізії, з якої вдалося втекти.
Коли почалася українська революція, Ремболович створює підрозділ Вільного козацтва в Городні, з командує пішою півсотнею городнянської повітової військової комендатури. . Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військових з'їздів (Київ, 1917). Того ж року поручик Ремболович стає творцем Чернігівського відділу Українського вільного козацтва. Власне, творення Вільного козацтва мало би стати прикладом для територіальної оборони в нинішній війні з росіянами, але хіба це треба цій владі?
Ремболович воював з московитами на Чернігівщині та мусив відступити. Поляки інтернують його у Луцьку. Мав наречену - лікарку Світлану Харченко, яку більшовики забили прикладами.
З 27 жовтня 1921 р. — начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Ю. Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. Брав участь у бою за Коростень. 12 листопада 1921 р. був поранений. 17 листопада 1921 р. під с. Малі Миньки потрапив до полону, втік з-під розстрілу. Поранений, та ще й з перебитою ногою… Учасник Першого зимового походу Армії УНР. Учасник Другого зимового походу Української повстанської армії, під час якого прославився у боях за Коростень, інші міста і села. . 12 листопада в селі Чайківці Іван Ремболович був поранений у нижню частину лівого стегна. У бою під Малими Миньками 17 листопада 1921 р. організував групу зі ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон. 20 листопада, попри поранення, вдалося вирватися на волю. Утік по снігу в 17-градусний мороз роздягнений, босий. Про це згадує він сам у статті "Рейд 1921 року".
Жив в еміграції в Польщі, а під час другої світової війни вступає до дивізії "Галичина", стає командиром саперної сотні та куреня.. Очолював штурмовий батальйон. У битві під Бродами (липень 1944 року) дістав важке поранення, у лікарні ампутували ногу, згодом лікувався в Унівській лаврі. За бої у складі БГ «Байєрсдорф»нагороджений Хрестом воєнних заслуг 2-го класу з мечами.
1944 року бере участь у діяльності УПА, хоча через інвалідність уже й не воює. Отримав підпільне псевдо «полковник Болбачан».
Арештували його 6 листопада 1949 року в с. Космачі Яблунівського району.
15 травня 1950 р. згідно зі ст. ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР Івана Ремболовича засуджено до розстрілу. Вирок оголосив Військовий трибунал Прикарпатського воєнного округу. "Визнаний винним у тому, що після Жовтневої революції 1918 р. служив в армії гетьмана Скоропадського, а потім у петлюрівській, боровся проти Червоної Армії».
На меморіальному цвинтарі Дивізії біля міста Золочева Львівської області сотникові Ремболовичу встановлено символічний хрест».
Ось тільки на батьківщині - жодного вшанування. Поки що.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |