Кіт і ялинка

Їй-бо, не знаю. Хто більше радів ялинці у нашій квартирі: мої малі сини чи наш кіт Хома?

Особливо хатньому котярі подобався процес вбирання ялинки, точніше сосни, іграшками. Спершу він поважно сидів під нею, немов у курені. А коли на гілочках поступово більшало прикрас, починав гасати кімнатою колами. Потім знову вмощувався у зеленому затишку і пильно стежив за іграшками, які звабливо блищали і вихитувалися.
Гоп! Раптом гойднулося все деревце, бо котисько дістав лапою «дощик», потягнув до себе і спробував його пожувати.

Далі вже хтось із моїх хлопців брався відволікти кота-дегустатора. Як? З гиканням бігав за ним квартирою. І колами і навпростець. І з подоланням перешкод у вигляді стільців, стола, чи мене.

Стіни і підлога двигтіли, місцями вбрана сосна хилиталася, а я продовжував вішати іграшки, не чекаючи, поки хтось із помічників втомиться.

Коли ж один із них нарешті падав під хвойною красунею, а інший на диван, весь процес вже виходив на фінішну пряму.

Кіт тепер трохи супився. Переживав, що не має підходящої драбини. А без неї, як дістатися до іграшок, котрими хотів побавитися? Ще він підозріло позирав на гірлянду, бо вона весело блимала до нього різними кольорами. Думав, що вогники сміються з нього: мовляв, малий виріс і дістати до іграшок йому - зась!..

Активно радіючи святковим приготуванням - і на кухні також, Хома тим часом подумки вже був під святковим столом. А ось на бляшанку консерв під ялинкою спершу не звертав ніякої уваги. Зате потім!..

Наступав улюблений моїми дітиськами новорічний виступ кота. Вони читали віршики з дитсадка чи школи. А потім приходила черга Хоми.
Ми урочисто відкривали консерву: приміром, кільку в томаті, яку котище любив не тільки в перший чи останній день року. Він, жваво наминаючи страву, вмочав білі щоки в томат і не міг збагнути, чому діти аж за боки хапаються від сміху.

Хтось із хлопців, бувало, ще й дзеркальце йому під носа підносив. Мовляв, побач свій новорічний костюм! Та Хома після виступу тільки мовчки облизувався і вкладався подрімати у зеленому хвойному затишку.

… Вже не один рік ялинку, точніше кущик із гілочок, вбираю сам. Хоча ні! Зі мною завжди-презавжди теплі спогади про давно минулі святкові приготування у нашій донецькій квартирі. А ще завжди у хвойному куточку обов’язково є й місце для кота. Сьогодні також.

Павло КУЩ