реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА
Кіно зазирає очима Драча
17-Лют-21 330 5.0 0
Щемний спогад. 2012-й, у Будинку кіно відзначили 50 років фільму "ІДУ ДО ТЕБЕ". Картини про ЛЕСЮ УКРАЇНКУ, поставлену Миколою Мащенком за сценарієм Івана Драча. З Аллою Демидовою у головній ролі...

Мащенко не прийшов, він тоді вже почувався не дуже добре (у травні 2013-го одлетів до Лесі і своїх друзів Леоніда Бикова, Костя Степанкова, Івана Миколайчука...). Оператор стрічки Олександр Ітигілов пішов з життя ще у 1990-му.

Іван Федорович Драч прийшов. Важкі то були для нього роки. Загинув його син Максим, хоча схоже на те, що просто убили (тепер вони з батьком лежать поруч у Теліженцях, на Київщині, у рідному селі поета). Здавало серце, діставали й інші болячки та біди. Одначе часто, заходячи у Синій, або Червоний зал Будинку кіно до початку якогось кінопоказу, я зустрічався поглядом з Драчем, його лагідно-іронічною усмішкою.

Все просто: він любив кіно. Тому й попрошкував колись до Москви, на Вищі сценарні курси. Дипломним проєктом був сценарій "Криниця для спраглих", який поставив Юрій Іллєнко. А потім високі чиновники поставили картину на довгу полицю, звідки зняли її тільки у 1987-му....

Іван Федорович розповідав, як одного разу в Москві до нього прийшов невисокий худенький хлопчина, назвався вдіківським студентом Льонею Осикою. Сказав: я тут прочитав есе Андрєя Платонова про Василя Стефаника, а потім самого Стефаника (у школі, звісно, усі ми читали Стефаникові новели, тільки ж зазвичай у такій прісній інтерпретації...). Це геніально,- вигукнув Осика. І додав: Ви повинні написати для мене сценарій!

У підсумку вийшов геніальний фільм "Камінний хрест". Тепер на могилах обох, і Осики, і Драча постали такі хрести...

Драч розповідав, як їздив на зйомки фільму. Осика нагадував йому Наполеона: маленький, а всі слухаються, дивляться знизу вгору: бо то ж вертикаль! Жили в одній хаті, уночі стукіт у вікно. Селяни прийшли: "Пане Леоніде, корова телиться, а ветеринара немає - поможіть".

Осика засукав рукави, помив руки і пішов приймати дитя у корови. Виріс він у Києві, але на Солом'янці, де тоді, у перші повоєнні роки, ще й корови траплялися. У будь-якому разі він не міг не піти, бо порушив би магію свого імені, свій образ людини, яка може все на світі.

А вони тоді справді могли усе. Тому і влада щербицьких пігмеїв так не полюбила їх.

Далі були "Іду до тебе", ще далі - "Пропала грамота", поставлена Борисом Івченком з Миколайчуком у головній ролі.

Мало хто знає: у 1970-му Драч написав сценарій "Хліб і до хліба, або ж Василина-мати" (його можна прочитати, видрукувано). Хотів сам поставити, то мав бути його режисерський дебют.

Та саме тоді, на початку 1970-х, оголосили про те, що країною блукають привиди "українського буржуазного націоналізму". Кінематографістів, а з ними разом й Івана Драча, було зараховано до тих привидів... Відтак не випік свою режисерську хлібину Іван Драч, не випік. Як і багато чого іншого, що мріялось, але не відбулось.

Але ж стільки всього й відбулось! З фільмом про Лесю Українку, "Іду до тебе", включно.
Є в Івана Драча "Кінобалада". Починається вона так:
"Я б, напевно, помер, якби не було кіно,-
Сказав я собі якось і моторошно здригнувся...".
А поруч інша балада - "Чарлі та Чаплін". Як їхав малий Іванко степом, на возі, а коней звали так: одного Чарлі, другого - Чапліним.
"Тяжкий мій безмежний степ вперше цупко брав мене, оторопілого малюка, в свої сиві долоні: "Но, Чарлі, Чаплін, но!..." - і вперше так зазирав у очі...".

Кіно продовжує зазирати нам в очі. І незрідка то очі Івана Драча.

Сергій ТРИМБАЧ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Іван Драч, Сергій Тримбач, українське кіно


Читайте також



Коментарі (0)
avatar