Кінець "Свободи": підтримка проекту "Зе" поховала її майбутнє

На президентських виборах Всесвіт створив ситуацію «ідеального протистояння»: компетентний українець Порошенко і некомпетентний єврей Зеленський. Кого підтримала «Свобода»? Яка ідеологія цієї партії? Чи є вона патріотичною?

У другому турі президентських виборів-2019 керівництво ВО «Свободи» підтримало Зеленського. Як відомо, стратегія «зеленої команди» полягала в тому, щоб максимально очорнити Петра Порошенка – тоді на його тлі Зеленський виглядатиме не так уже й погано. Іншої стратегії й не могло бути, оскільки Зеленського не було за що піарити – це «проста людина», далека від політики, а також науки і культури.

Цю ж саму стратегію просувало керівництво ВО «Свобода»: вони майже не згадували Зеленського, зате систематично лили бруд на Порошенка. Йому приписували всі наявні у країні недоліки, натомість всі позитивні досягнення ігнорували. Про це безперечно свідчать і публікації в партійній газеті «Свобода», і публічні виступи лідерів – як на внутрішніх зібраннях, так і в медіа.

Прихильники ВО «Свобода» багаторазово ставили запитання партійному керівництву: «Кого підтримати у другому турі – Порошенка чи Зеленського?». Відповідь була така: «Порошенко поганий, але обирайте кого хочете».

Тобто державницькі зусилля Порошенка – усі ці Армія, Мова, Віра, «Геть від Москви», безвіз, НАТО – свободівцям не подобаються, зате подобається Зеленський з його «ні обіцянок, ні пробачень».

Перше запитання, яке природно виникає:

– Чи є «Свобода» націоналістичною партією? Тобто правою партією з ідеологією націоналізму?

Відповідь: Ні, адже це не націоналізм, а бандерівщина, тобто лівий екстремізм. Бандерівська організація була створена для руйнування ОУН Коновальця-Мельника і всього українського націоналістичного руху – Як бандерівці знищили УПА. Відтак їхня активність проти де-факто націоналістичної політики Порошенка має природне пояснення: ліве виступає проти правого.

– А чи є «Свобода» патріотичною організацією? Адже патріоти бувають всякими – як правими, так і лівими.

Патріотизм – це природне почуття любові до свого, рідного, батьківського. Це прояв етнічної самосвідомості, в основі якої лежить розпізнавання своїх і чужих. Адже саме слово «етнос» означає «група своїх людей».

Спроможність розрізняти своїх і чужих є фундаментальним інстинктом, необхідним для виживання. Цей інстинкт важливіший за інстинкти голоду, сну чи продовження роду, оскільки від нього залежить безпека, життя і смерть. Тому навіть немовлята зазвичай чітко розрізняють своїх і чужих. Усе своє їх заспокоює, усе чуже – лякає. Так само в системах озброєнь найважливішою є функція розпізнавання «свій–чужий».

Головними ознаками належності до спільного етносу є звичний антропологічний тип, етнічна мова і, найголовніше, етнічна солідарність, тобто практична підтримка своїх.

На президентських виборах Всесвіт створив ситуацію «ідеального протистояння»: компетентний українець Порошенко і некомпетентний єврей Зеленський. Для більшої виразності Порошенко є стовідсотковим українцем, а Зеленський – стовідсотковим євреєм (за словами Коломойського). Усе максимально чітко, без напівтонів.

– Кого підтримала «Свобода»?

Не українського політика Порошенка, а єврейського комедіанта Зеленського. Останній виявився ментально ближчим керівництву «Свободи». Хоча інші українські патріотичні організації підтримали Петра Порошенка.

– Хто масово підтримав Зеленського?

1. Етнічні росіяни.

2. Етнічні євреї.

3. Громадяни українського походження, ображені на Порошенка. Їх не можна називати українцями в етнічному сенсі цього слова, оскільки їхні обрáзи виявилися сильнішими за етнічний інстинкт солідарності зі своїми, сильнішими за елементарний інстинкт самозбереження.

До третьої групи належить і ВО «Свобода». Факт підтримки підривного російсько-єврейського проекту ЗЕ свідчить про те, що «Свобода» не є патріотичною організацією українського етносу.

– Тоді як назвати політичну орієнтацію «Свободи»?

Це ліві популісти. Слова і дії лідерів цієї політсили під час президентської кампанії 2019 року виразно засвідчили, що їх цікавить не українське націотворення, а проходження у Верховну Раду. Проте, з погляду сказаного вище, в Парламенті їм уже нічого не світить.

Імітація українського націоналізму закінчилася.

Хай живе український націоналізм!
"Народний оглядач"