Хто відвертається, проїжджаючи центром

Життя після об’єднання
Або Хто відвертається, проїжджаючи центром об’єднаної громади?

Як кожна справа в селі починається з хазяїна, так і кожна громада починається з голови. Високий, ставний, з чіпким погядом людини, що бачила багато крутійств і знає їм ціну (тому й сивина, певно, рясно всіялася), він зустрічає в новому, недавно відремонтованому приміщенні центру надання адміністративних послуг Кіптівської об’єднаної територіальної громади, де розташована й сільська рада. На грудях – бейджик, як і в усіх працівників: Зручно – глянув і не треба відвідувачеві запам’ятовувати ім’я та по батькові начальника, а особливо, коли більшість відвідувачів уже такі, що й не завжди втримають надовго ті імена та по- батькові…. Більшість мешканців громади – люди літнього та пенсійного віку, власне, молоді, як правило по кабінетах за довідками й не ходять.

Він – це голова Кіптівської об’єднаної територіальної громади, що утворилась однією з перших в області та й в Україні, Володимир Кучма. Помічаючи в апараті молодицю з бейджиком, де теж таке прізвище, питаю – не родичка? Сміється голова: «Ні, і колишній президент також мені не родич. У нас Кучм багато!».

Отже, по-хазяйськи, йдучи за логікою голови, задамо й ми його питання, щоб зорієнтуватися в часі і просторі децентралізаційних процесів.

Де ми є?
Кіптівська громада об’єднала великий шматок Козелецького району і простяглася від київської траси до Київського водосховища. Шість сільських рад з 12 населеними пунктами, де проживають менші 5 тисяч осіб. Планувалося більше, але Чемер і Хрещате передумали – точніше, запереживали їх сільські голови що вони особисто матимуть. І не пішли – в результаті громада отримала меншу субсидію від держави і кошти не пішли у той же Чемер.

Кіпті стали центром громади виключно з вигод територіального розташування, але центр не тягне на себе ковдру фінансову. Скажімо, опорна школа – у Прогресі і там же відділи освіти та культури. А школу у Кіптях закрили – невигідно, краще возити дітей у Прогрес. Хоча бюджет Кіптів при об’єднанні був найбільшим – біля 3 мільйонів завдяки автозаправці та й не тільки.

Село Прогрес – абсолютно радянське село, що й виникло завдяки науково- дослідному аграрному інституту. Я здивувався, побачивши в Прогресі табличку назви вулиці імені Гедройця – виявилось, не того загальновідомого поляка, що я про нього подумав. Сільський староста Ігор Харченко розповів, що то названо на честь видатного вченого, який тут працював ще до другої світової війни.

Як сміється добродушно Володимир Кучма, «вони там, у Прогресі, усі вчені та перевчені» - дійсно, тут багато науковців. Один показник: у сільській бібліотеці, яка має 11 тисяч томів, - 400 читачів, але тих, шо ходять сюди із завидною регулярністю, біля півтори сотні. Бібліотекарка вже не знає що ї видавати – все перечитали. Тому обласне товариство «Просвіта» імені Т.Шевченка ініціює збір книжок для Прогресівської бібліотеки під девізом: «Врятуємо від інтелектуального голоду мешканців Прогресу!».

Село Новий Шлях має інтересну історію – це був колись хутір пана Підвисоцького, де він із сусідом зупинявся чарчину на полюванні перехилити. В радянський же час тут створили підсобне господарство ЦК КПУ, що перейшло в наслідство Державному управлінню справами. Школа – як дзвін: тут у теплиці навіть банани в радянський час вирощували. А коли ми заїхали в кіоск, щоб купити м’ясива місцевого, якісного виробництва – куди там: тітоньки набирали оберемками ковбаси- грубаси оп 200 й більше гривень.

Проте загалом сільські ради до об’єднання мали мізерні бюджети. «Коли під час об’єднавчого процесу підсумували весь бюджет сільських рад, він складав близько 4 млн. Деякі сільські ради на той момент мали річний бюджет близько 200 тисяч гривень, - розповідає Володимир Кучма. - Зрозуміло, що ні про який розвиток не йшлося. Цієї суми не вистачало навіть на заробітну плату працівникам сільради»

Що маємо?

У Прогресі оті вже згадані тисячі книжок накривали зверху шифером – дах безнадійно протікав. Зробили ремонт вартістю 570 тисяч гривень за кошти, надані державою. До речі, загалом державна субвенція склала за рік 5 мільйонів гривень і вона, в основному, пішла на зарплати вчителям. Педагоги стали отримувати зарплату без затримок та ще й з індексацією!

Володимир Кучма: «Приїхав я в один дитсадок , питаю – що треба? Мнуться:»Та нам би тарілки, бо побилися!» Та ну, кажу, це несерйозно, давайте щось більше. Зітхають: «От би нам бак, щоб воду нагрівать!» Боже мій, - ото що на фермі телятам підігрівали – ото й тут такий бак був. Записав, питаю що далі. Не вірять: «А що – можна ще щось?!». Привезли і холодильник, і пилосос, і електроплиту, і … рушників виховательки більше з дому не носять.

У Прогресівській школі навчається більше 100 учнів. « Минулого року замінено систему опалення, вікна, двері, - каже начальник відділу освіти Кіптівської об’єднаної територіальної громади Станіслав Пузирний, - Раніше діти думали не як навчатися, а як зігрітися, зараз нормальні умови».

А ще бібліотекарка мені похвалилася, що вони вперше отримали гроші на передплату дитячих журналів – які ж у нас терплячі і невибагливі люди, що радіють і таким дрібничкам!

У Новошляхівській школі переробляють систему опалення, 600 тисяч пішло на дитсадок. Але й про вивільнені приміщення не забувають – так у Борсукові приміщення школи взяла в оренду столична громадська організація, що опікується дітьми з хворобою Дауна.

Відкриття Центру надання адміністративних послуг стало, мабуть, найпомітнішою подією громади. На нього пішло 1,7 мільйона гривень і це все – власні кошти громади. Спочатку обіцяли грант Євросоюзу, а потім, як образно розказав голова Володимир Кучма, «гуси, гуси- лебедята, візьміть мене на крилята! Хай тебе задні візьмуть!» - тобто в перекладі з мови української казки це означає, що грант поїхав на південні області. Проте громада і сама справилась. – центр сучасний, працівники в ньому уважні і відвідувачі задоволені. Адже не треба їхати в райцентр за довідкою, а тут свої обслуговують у теплі і в добрі. Та й центр же не тільки довідки видає – у нього до 4 десятків послуг. .

«Коли ми об’єдналися в одну громаду, планували бюджет 2016 року в сумі 17,5 млн., ці плани були перевиконані, - продовжує підбивати підсумки Володимир Кучма. – За результатами роботи в 2016-му, маємо більш ніж 24 мільйони гривень у бюджеті Кіптівської об’єднаної громади. Понад 5 мільйонів становила державна субвенція, а далі основні джерела наповнення розподіляються так: податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, акцизний податок, єдиний податок та деякі інші».

Сепаратний Чемер

Село велике, що тепер адміністративно опинилося між Кіптівською та Іванівською громадами. Сільський голова то погоджувався на об’єднання з Кіптями, то зорганізовував сільський майдан проти, то друкував у місцевій газеті роздуми – чи не залишаться вони босими.
В результаті – таки босі. Скажімо, при об’єднанні планувалося відкриття саме в Чемері сучасного медичного центру первинної допомоги, оскільки там були найбільш підходящі умови. Тепер же все там завалилося і чемеряни, їдучи в райцентр ( а мимо Кіптів проїхати фізично не можуть), відвертаються, щоб з вікна машини чи автобуса не бачити успіхів об’єднаної територіальної громади. Адже в Чемері колись відомий спиртзавод припинив роботу, сільгосппідприємства не працюють, а сільські депутати то за голосують приєднання, то проти. Дорога ложка до обіду – тепер Кіпті не переймаються Чемером, пішовши собі вгору.

Провокаційне питання.

Питаю службовців громади – скільки дітей народилося за рік і скільки людей померло. Статистика жахлива: народилися 5 дітей, а померли майже 90 осіб.

«Дітей наробимо!» - запевняє кіптівський голова. Пересміявшись, виясняю, що громада вирішила виплачувати одноразову допомогу породіллі в розмірі 20 тисяч гривень. Але умова – мають проживати на території громади, а не дачниками наїздити.

До речі, четверо працівників центру надання адміністративних послуг (всього там 8 робочих місць) їздять на роботу з Козельця. Молоді, успішні і, віриться, що тут і отаборяться.

… Сільська громада – традиційна українська національна структура. Ні, це не російська община, у якій селяни були пов’язані спільною відповідальністю, - українців відрізняла самостійність та індивідуалізм. Наша громада – це ощадливе використання своїх ресурсів і відтак, добробут, за яким приходить гідність. Не можуть мати гідності виховательки дитсадка, що з дому дітям рушники приносять, як і вчителі, що вчать без зарплати. Утворення громад з передачею їм відповідальності і фінансів – шлях до відродження села. Сучасного, європейського села з українським характером.


Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область.
Фото Геннадія ВИСОЦЬКОГО
"Голос України"