Хоробрі серця Чернігівщини: історія бійця "Залізяки"

Сіверянин Олександр Крутюк – позивний «Залізяка». У зоні АТО він чи не з першого дня її проведення. Пішов добровольцем у 41-й батальйон, пробув там більше року.

- Я в третьому поколінні воєнний. Батько у свій час теж повоював. Ми з ним мало розмовляємо на цю тему. Зазвичай, коли я приїжджав, він у мене запитував: «Що там?». На що я йому: «Стріляють». І розмова припинялася. Він у мене серйозний дядько, розвідки і так далі. Я за нього «слабший», бо технар.

Олександр Крутюк пішов в АТО, бо був по професії військовим.

- Коли розпочалися бої, армії в країні не було, тому потрібно було йти, а кому ще, як не мені. І коли забирали друзів, у яких діти, сім'ї, то сидіти склавши руки не можна. Хоча, на той момент не так легко було і потрапити в батальйон, навіть по бажанню.

Коли йшов, мама, звичайно, переживала. Як вперше їхав в АТО, вийшло так, що я навіть додому не зайшов. Мені 9 травня зателефонували і сказали, щоб на завтра з військовим квитком прийшов у війсккомат. Прийшов, там повідомили, що через годину відправка. Подзвонив своїм, коли вже був у дорозі. А там знаєте, як говорять: «Мам, все нормально, я в 3-й лінії. Яблука їм».

Насправді ж Олександр стояв на передовій…

Усе заради батальйону, навіть власне СТО

За словами бійця, батальйон створювався із нуля. Був збір техніки, яка вже три круги пройшла і з неї потрібно було щось робити, бо іншої ніде було взяти. До того, як піти в АТО, Крутюк близько 10 років ремонтував машини, мав власну СТО. Її довелося вивезти туди, щоб можна було якось приварити, полагодити техніку.

- Тоді праця з волонтерами була слабо налагоджена, бо батальйон тільки організовувався. Згодом почали допомагати люди. У батальйон половина прийшла добровольцями, а половину – мобілізовано. Із своєї практики я можу сказати, що у 1-2 лініях повинні стояти тільки добровольці. Не уявляю, як може бути інакше. А мобілізовані говорили: «Ви мене сюди пригнали, так звільніть тепер». І йому ніхто нічого не зробить. І навіщо він там, тільки щоб за руку водить, а таких багато і до сих пір.

У 41 батальйоні, в основному були бійці з Чернігівської області, згодом приєдналися з усієї України. Втім, Олександр не пригадує, щоб у складі формування були бійці з Донецької чи Луганської областей.

- Хоча, комбат наш був з-під Донецька родом, у нього навіть батьки там залишились. А от саме бійців з тих областей я не пам’ятаю.

Воїн зізнається, що життя вдома і на війні – два різні виміри.

- Перший раз, як я повернувся з АТО, віз 200-го у Чернігів і у мене вийшло пару днів побути вдома. Розмови з людьми були важкими. Не кожен розумів, що відбувається там. Усі починали щось запитувати, а особливо нічого і не розкажеш. Багато задавали питань таких, на які не завжди хочеться відповідати.

А коли повернувся через рік, то побачив велику кількість байдужих людей, що було дуже прикро. Тоді спілкувались із волонтерами та бійцями з організації «Щит-41». Там було розуміння, бо люди пов’язані з цими справами, постійно виїжджають у зону АТО.

«Класичний донбаський менталітет» – жителі окупованих областей до бійців відносилися по-різному. Одне село - за, інше проти.

- Ми постійно переміщались і зустрічались із різними ситуаціями. Інколи було смішно до сліз. Наприклад, коли людям говориш: «Добрий день. Я людожер». І вони вірять у це. Багато людей, які воюють на тій стороні - жителі тієї ж місцевості. І цікаво те, що вони ж і обстрілюють своїх із мінометів. А деякі люди ось тобі усміхаються, а по очам бачиш, що чоловік на думці має інше.

Мрії про мир зі зброєю в руках

Донбас можна зробити українським. Там люди не хочуть воювати – уже зрозуміли, що таке війна. Людям потрібен мир і тиша.

- Але я не розумію, як можна працювати на тій території, якщо все повирізували - повивозили. Навіть якщо уявити, що ці території наші. Я не знаю, скільки потрібно буде грошей, щоб хоч би якось там все підняти. Та й на полях все усіяно мінами. Люди там ще будуть довгий час гинути.

Війна – це завжди для когось вигідно. На чужих життях заробляють мільярди. Боєць пригадує, як став свідком розрізання на метал місцевими бандами новеньких тракторів, які коштують мільйони.

- Я думаю причина у тому, що якимсь "великим дядям" це вигідно, йде заробіток грошей. Я вважаю, що народ завжди б домовився. Тому що йому не багато потрібно: працювати, зарплату і спокійно жити, спати і ростить дітей. Якась стабільність, нехай це буде навіть низький заробіток, але головне – стабільний, на який ти можеш щось панувати і щось розраховувати. Народу все рівно, хто при владі.

Боєць вірить у краще майбутнє і знає, що без війни перемоги не може бути, тому на даний момент служить у Чернігівському 134-му окремому батальйоні охорони. І готовий знову поїхати на Донбас.

Олександр Крутюк нагороджений нагрудним знаком "Учасника АТО".

Наталія ЩЕРБИНА, Високий Вал