Хочеться кіно світле і добре...

Кілька днів тому почитав у стрічці fb дуже цікаві слова Іри Цілик: «А порадьте мені, будь ласка, якесь добре кіно, тобто дуже людяне і світле. Таке, щоб відволікло і наповнило. Не обов'язково кіно з високої авторської полиці, можливо, рівно навпаки».

Це спрага, це звернення зупинило мій погляд. Я зрадів. Дійсно, інколи дуже хочеться подивитися фільм, після якого світлішає навколо. Я зрадів ще більше, коли побачив кількість коментів (на сьогодні їх ще більше - вже за тисячу). Тисяча людей відгукнулись на бажання подивитися «добре кіно, тобто дуже людяне і світле» і запропонували свою назву. Інколи не одну і не дві.

Я вирішив скласти для себе список цих фільмів. Десь на третині коментів, коли назви почали повторюватися, я зупинився – 275 (двісті сімдесят п’ять) назв!

Українських фільмів – не серіалів, а кінофільмів – сім, включно з «Колір гранату» (Арменфільм) Тобто – шість українських з 275 назв. Можливо, якусь українську назву пропустив, вибачте!

Намагаюсь проаналізувати. Не наполягаю на одній версії, дві виходять на передній план:
1. Українських фільмів «людяних і світлих» знімають мало.
2. «Людяних і світлих» знімають достатньо, але респонденти опитування українські фільми не помітили.

6 проти 275 – таку диспропорцію неможливо пояснити навіть взаємним підсилюванням цих двох причин.
Парадокс залишається.

Кожна з цих причин у свою чергу вимагає пояснень.
Розгадка другої причини на фото (українець Йосип Тимченко, який показав свій фільм за півтора роки до братів Люм’єр).

Розгадку першої причини можна знайти в уточненні: «Не обов'язково кіно з високої авторської полиці, можливо, рівно навпаки».

Чи багато у нас режисерів, які мріють знімати не з високої авторської позиції, а рівно навпаки? Гортаючи коменти, складається враження, що «у них» таких режисерів достатньо, а у нас…

- Ви апельсини любите?
- Їсти люблю, а так – ні.

Михайло ІЛЛЄНКО