реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА
Кінограблі
31-Жов-20 365 5.0 0
Вчора у мене на кухні звучало, повторювалося, лунало слово «кіно», але це не була розмова колег про нові фільми або про нагальні кіношні проблеми. Просто у мене на кухні працює маленький телевізор. Я остовпів перед ним настільки, що довелося подивитися ще раз вночі повтор «Прямого ефіру» на «Прямому каналі».

Йшлося про 100 мільйонів, що заплановано забрати у хворих на Covid і віддати на патріотичні серіали. У мене одразу виникло два запитання: а до чого тут кіно, якщо гроші підуть на телевізійну продукцію? І ще одне – хто і як буде робити українські патріотичні серіали, коли патріотизм останнім часом інтерпретується, як ганебна хвороба? Саме ці запитання майже не звучали, обговорення блукало в інших напрямках. У словах Миколи Вересня, наприклад, наполегливо звучав сумнів у тому, що слова «патріотичне» і «хороше» можуть стояти в одному реченні по відношенню до кіно. Звичайно, кожний по-своєму розуміє слова «патріотичне» і «кіно», але це не причина цькувати і одне, й інше.

Ідея перерозподіляти кошти, призначені на боротьбу з важкою хворобою на інші потреби, безумовно, аморальна. Це настільки очевидно, що не вимагає доказів. З цим ніхто і не сперечався. Кіно обговорювалося, як чиясь примха або як спосіб вкрасти. Прозвучала, навіть, цифра: 99% відсотків (?) фінансування кіно взагалі не плануються на кіновиробництво. І знову, чомусь, ці припущення узагальнювались словом «кіно», а не «телебачення».

Майже всі учасники передачі, яких мені буває дуже цікаво бачити і чути у прямому ефірі (Анна Скороход, Соломія Бобровська, Олеся Яхно, Олексій Голобуцький, Олексій Гончаренко, Ігор Попов разом з ведучим Миколою Вереснем) цього разу були тенденційно іронічні і ділились своїми уявленнями про кіновиробництво, згадуючи старі байки про «кіно і німців», про «вибір натури» на берегах трьох океанів (?) і капризне режисерське «я так бачу»... Я вже думав, що прозвучить радянське: «Фільми бувають хороші, погані і кіностудії Довженка». Чорний гумор Миколи Вересня намалював сцену, коли українське патріотичне кіно показують приреченим хворим замість кисню.

Протиставляти патріотичне українське кіно і життя хворих людей - в цьому звучала вказівка: «Фас»!
Кисень і кіно сьогодні – питання виживання України разом з питанням про фінансування армії та іншими питаннями подібного масштабу.

В телевізійній передачі кіно звинувачувалось. В даному випадку пальцем ніхто не вказував, але звинувачувалось українське кіно. Це вже було неодноразово. Останній період прокльонів стартував на початку дев’яностих і тривав приблизно двадцять років. За цей час Росія наповнила український телевізійний ефір серіалами, що готували події в Криму і Донбасі, зробленими, в тому числі, в Україні українцями (свідомо або несвідомо). Натомість українське кіно в ті роки майже зупинилось. Звучало зневажливе: «Українського кіно немає, до того ж воно дуже погане».

Ця теза протягом історії українського кіно неодноразово спростовувалася. Останні п’ять-сім років після важкої тривалої хвороби українське кіно, в тому числі патріотичне, піднялося на ноги. Схоже, суспільству знову підкидають ті ж самі граблі?

Михайло ІЛЛЄНКО


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:ковід- 19, українське кіно, Михайло Іллєнко, команда ЗЕ


Читайте також



Коментарі (0)
avatar