Хірург, "болгарка" і дядько

Народний девайс "болгарка" насправді страшна річ. Особливо, якщо зняти захист. Бо пилка з алмазними зубцями не влазить. А автентичний диск зняти, і кріплення переробити під пилку. Бо не підходить. А так - підходить запросто. Пиляє, шо дурна. Тільки втримати в руках важко, бо як не втримав - пішла писати, холєра...

Дядько лежить на столі і печалиться. Скорбота всіх поколінь і думка "чого оце і навіщо" читається в очах, що трохи пливуть, бо тиску нема і дофаміном тримається ледь дев'яносто. Районна, типу центральна, лікарня. Анестезіолога нема. Один хірург. Палєзних іскопаємих нєт. Насєлєна... Ой, всьо.

Впоперек грудей, зправа наліво, чи навпаки, не знаю, розріз від болгарки. Або від пилки, як хочете. Зашитий акуратними швами по Донатті, як книжка пише. Даже красіво. Крізь шви сочиться кров. Не харашо. Серце наче ціле, але ж тиск падає - внутрішня кровотеча, що продовжується. Зашити зверху - то не все.

- Оперувати треба, - кажу дядьку. - Розпиляв ти себе майже навпіл. Що будем робити?
- Канєшно, треба, - каже сознатєльний дядько.- Оперуйте прямо счас! Бо шось мені недобре...
Хто б сумнівався, ясно, що недобре...

Дядька вводять в наркоз і перевертають на бік, для бокового доступу. Дядько робить судомне скорочення всього тіла на введення релаксантів і через акуратно зашитий розпил на грудях випорскує мені на ноги десь з пів-літра яскраво-червоної якісної свіжої крові. Упс, події прискорюються.

Бабушка-операційна медсестра заводиться з трудом і в'яло реагує на мої заклики вже починати - в неї свій алгоритм, без виконання якого вона не вмикається: або так, або зависає, як вінда. Анестезіолог, з яким приїхали на район, дяка йому до небес, тримає тиск, я навіть не знаю чим. Може, молитву яку знає.

Врешті, не чекаючи вже нічого, одкриваю грудну клітку - літрів зо два крові, прибуває. Відсмктувачем намагаюсь прибрати, затампонувати салфетками - хрін там! Тече, тиск падає до семидесяти. Серце ціле, б'ється, грудина розпиляна впоперек, тримається на якомусь вцілілому фрагменті. Прибуває артеріальна кров, яскрава, багато. І я нічого не бачу, бо заливає.

Зриваю красивенні шви з рани на грудях від болгарки і пальцем наосліп заходжу через неї в середостіння і щось затискаю. Кровотеча припиняється. Ох, ти ж... Артерія тораціка інтерна! З цим я впораюсь. Затикаю ганчірку замість пальця і міняюсь зі своїм спітнілим інтерном місцями - так видніше. Ось вона! Зажими на центральний і периферичний кінці. Прошиваєм, в'яжем... Все, далі вже чисто технічні моменти - помити, задренувати, зашити. Все. Чого я вце увесь мокрий?

- Да, ма... Додому йду. Угу. Нормально все. Да. А ти? Нє... Піду, бо під душ хочу... Ага, на район їздив. Угу, оперував... Пока.

Шкарпетки б змінити скорше...

Олег ЛУЗАН