Казка і Косинка

"Книга велична Буття ось лежить, та ніхто не читає.
Надто великі букви - люде ж здрібніли зовсім.
Хто ж письмо зоряних Титл таємничих складе-прочитає?!
Сміло, Поете, підходь й людство громами буди!"
(Аркадій Казка. Поету: гекзаметр. 1921).

Ще один із "тихих" українських поетів, доведених більшовиками до самогубства восени 1929 року. Не вписувався зі своїм класичним письмом у вир більшовицького побоїща. На одному з колективних виступів прочитав тріолет і публіка його засвистала. Григорій Косинка, тоді чи не найяскравіший читець своїх новель, не витримав і дорікнув: "Що ви читаєте? Хворий?!"

Через 5 років після загибелі Казки, коли Косинку в підвалах НКВД (пізніше: Жовтневий палац) тягнули на розстріл, він кричав, що любить Радянську владу і не хоче помирати.

Естетичне і світоглядне протистояння, завдяки чому й формуються творчі пошуки, більшовики уміло використали для індивідуального цькування митцями один одного...

Євген БАРАН