Кава для хірурга

Відчуваю, як напружилися асистенти. Тихо, беззвучно нашорошкалась операційна тиша, тільки монотонно хлипає наркозний китаєць - йому все рівно. Поки не зависне, звичайно.

- І що ти будеш робити?
Ніхто не спитав. Всі подумали. Відчуваю і чую.
- Ну, завєдующий! Покажи клас!

Пухлина розрослась якось не зовсім типічно - вийшла з легені, а потім гайнула по лімфовузлах, в яких дала вторинний ріст, злилася з первинними вузлом і вчепилася в аорту, серце, стравохід. Аортальне вікно забите пухлиною, аорта пульсує разом з кам'яним конгломератом, що вчепився в душу.

- Хлопчики, хріново. Не знаю. Спробуєм.

Хлопчики дихнули і приблизились лобами і плечами. Мовчать, спасибі їм. Казати нічого.
Аорта - найбільша судина в організмі, виходить просто з лівого шлуночка, тиск - за двісті. Якщо порву - шансів нема. Чорт, як тут тісно! Чіпляю гачком мікрони тканин, поволеньки відділяючи пухлину від дуги аорти - асистенти мовчать, соплять у вуха і похитують бошками. Страшно. Да, мальчики, - мені теж страшно. Аби ви знали, як!

Відходить, відпадає, відвалюється, відділяється! Через години півтори - відійшли від аорти! Мальчики, миєм руки! Це ще не перемога - це тільки звільнена аорта, хай їй грець! Пішли далі і глибше.

Стравохід, на відміну від аорти, м'який, податливий і рухливий. Вчепилося, зараза, в стінку. На щастя, лише в м'язевий шар і це поправимо - резекція стінки і стравохід відходить на своє місце, ховається в межистінні. Ми його ще укріпим, вперед, хлопчики, там ще в перикард, в серцеву сумку, вросло.

Ножиці ходять біля серця, вирізаючи проріслий пухлиною клапоть перикарду - серце тріпається, намагаючись відштовхнути пухлинний камінь, що душить його. На рівні трахеї, глибоко під аортою, ушиваю і пересікаю бронх і зразу після цього накладаю ушивач на передсердя - резекція камери серця. Зараз, мальчики, зараз...

Легкі руки асистентів сушать поле, перехоплюють лігатури і припалюють судинки. Ще трошки, хлопчики! Легеня зависає на легеневій артерії, якої майже немає - рак із'їв. Сантиметр, десь так. Накладаю ушивач, прошиваю, відсікаю, але не знімаю.

- Судинний у руку! - страшно, аж пече: не втримає механічний шов - я не встигну нічого.
- Ром, знімай!

Повільно, аж надто повільно, відкручується гвинт і розчепляються щелепи ушивача. Прошив! Трохи сопливить, але це ушию.

- Пульмонектомія! - в операційній пожвавлення.
- Ромчик, дренажі і закривай. Я піду?

Ромчик киває і займає моє місце. Здираю мокрий костюм. Чого він такий холодний і мокрий? Чорті-шо...

- Кави, Наталю, будь ласка... Що там у нас? Поступлення? Зараз... У світі? Під Радою збіговисько? Да, ну, не перший раз... Давай історії поступивших і каву. Подивимся...

Трохи дощить. Але тепло.

Олег ЛУЗАН