Якийсь гіркуватий присмак у сьогоднішнього свята
Якийсь гіркуватий присмак у сьогоднішнього свята. Ні, я ні до чого не закликаю (поки що), ні до нового повстання, ні до посипання голови попелом. Просто думаю.
Петро Порошенко напередодні заявив, що вважає День Гідності та Свободи другим днем народження незалежної України.
Український філософ Volodymyr Yermolenko
у своїй книзі "Плинні ідеології" згадує про революцію як перенародження - палінгенезію, від грецького palin, що означає «знову», та генезису , що означає «народження».
Так от. Звичайно революція - це не просто зміна влади, це зміна суспільства. Зміни на рівні цінностей і внутрішньої структури.
Зміною влади може бути coup d'etat - державний переворот, насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови.
Ні перша, ні друга українські революції не були державними переворотами, як нам торочить антиукраїнська пропаганда. Влада змінювалася, але внаслідок змін всередині самого суспільства.
У чому ж тоді проблема, чому ці зміни не ставали незворотніми? Чому кожна українська революція з часом переходить у антиукраїнський реванш? Репалінгенезія? Ентропія? Закон маятника?
Звичайно, кожна революція, не тільки в Україні проходить фазу заперечення - контрреволюції і навіть спроби реставрації старого режиму. Ми не унікальні.
"Чого ми добилися? - питаються самі себе деякі учасники Майдану. І відповідають: "Нічого". А це неправда. Ми зробили революцію в суспільстві і самі внутрішньо змінилися. І нас стало більше. Тих людей, для яких дороги назад, до реставрації "старого режиму" вже немає і не може бути.
Саме тому нинішня контрреволюція Зеленського - це повзучий реванш, політика національної зради, замаскована під політику компромісу. "Реставраторам" доводиться застосовувати помірно революційну риторику - наприклад, відзначати річницю революції. Їм не хочеться, але вони змушені. Чим змушені? Змінами в цінностях суспільства у якому вони існують.
Чого поки що не змінила жодна українська революція - так це олігархічної структури економіки й суспільства. Причому, у 2014-2018 така спроба була, і зайшла доволі далеко. Але не глибоко. Те, що викликає гіркий присмак від сьогоднішнього свята, відбулося не сьогодні, а навесні 2019 року - колективний реванш олігархату на президентських, а потім і на парламентських виборах.
Усе-таки два терміни президентства Порошенка могли б краще закріпити здобутки революції, ніж так звана "електоральна" революція Зеленського, яка, як ми вже бачимо сьогодні, є швидше олігархічною контрреволюцією. Але українським революціонерам знову забракло... ні, не мудрості, а звичайної поміркованості. Радикальність думки погубила не одну революцію.
Зміна настроїв серед вузького суспільного прошарку формально українського олігархату - є визначальною сьогодні для політики президента Зеленського. Саме їхні медіа формують політичні настрої й очікування мас. Сам Зеленський пробує комунікувати з масами напряму, через відеозвернення, але його проблема полягає в тому, що свідомість аудиторії, до якої він апелює, змінюється швидше, ніж він думає. І його месиджі, особливо, про провини попередників, вже не сприймаються...
Так от, ключовими критеріями успішності наступних українських революцій будуть два:
1) критична маса громадян зі зміненими революційними цінностями, без шансу на реванш.
2) зміна внутрішньої олігархічної суспільної структури, без шансу на її реставрацію.
Володимир Горбач
Петро Порошенко напередодні заявив, що вважає День Гідності та Свободи другим днем народження незалежної України.
Український філософ Volodymyr Yermolenko
у своїй книзі "Плинні ідеології" згадує про революцію як перенародження - палінгенезію, від грецького palin, що означає «знову», та генезису , що означає «народження».
Так от. Звичайно революція - це не просто зміна влади, це зміна суспільства. Зміни на рівні цінностей і внутрішньої структури.
Зміною влади може бути coup d'etat - державний переворот, насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови.
Ні перша, ні друга українські революції не були державними переворотами, як нам торочить антиукраїнська пропаганда. Влада змінювалася, але внаслідок змін всередині самого суспільства.
У чому ж тоді проблема, чому ці зміни не ставали незворотніми? Чому кожна українська революція з часом переходить у антиукраїнський реванш? Репалінгенезія? Ентропія? Закон маятника?
Звичайно, кожна революція, не тільки в Україні проходить фазу заперечення - контрреволюції і навіть спроби реставрації старого режиму. Ми не унікальні.
"Чого ми добилися? - питаються самі себе деякі учасники Майдану. І відповідають: "Нічого". А це неправда. Ми зробили революцію в суспільстві і самі внутрішньо змінилися. І нас стало більше. Тих людей, для яких дороги назад, до реставрації "старого режиму" вже немає і не може бути.
Саме тому нинішня контрреволюція Зеленського - це повзучий реванш, політика національної зради, замаскована під політику компромісу. "Реставраторам" доводиться застосовувати помірно революційну риторику - наприклад, відзначати річницю революції. Їм не хочеться, але вони змушені. Чим змушені? Змінами в цінностях суспільства у якому вони існують.
Чого поки що не змінила жодна українська революція - так це олігархічної структури економіки й суспільства. Причому, у 2014-2018 така спроба була, і зайшла доволі далеко. Але не глибоко. Те, що викликає гіркий присмак від сьогоднішнього свята, відбулося не сьогодні, а навесні 2019 року - колективний реванш олігархату на президентських, а потім і на парламентських виборах.
Усе-таки два терміни президентства Порошенка могли б краще закріпити здобутки революції, ніж так звана "електоральна" революція Зеленського, яка, як ми вже бачимо сьогодні, є швидше олігархічною контрреволюцією. Але українським революціонерам знову забракло... ні, не мудрості, а звичайної поміркованості. Радикальність думки погубила не одну революцію.
Зміна настроїв серед вузького суспільного прошарку формально українського олігархату - є визначальною сьогодні для політики президента Зеленського. Саме їхні медіа формують політичні настрої й очікування мас. Сам Зеленський пробує комунікувати з масами напряму, через відеозвернення, але його проблема полягає в тому, що свідомість аудиторії, до якої він апелює, змінюється швидше, ніж він думає. І його месиджі, особливо, про провини попередників, вже не сприймаються...
Так от, ключовими критеріями успішності наступних українських революцій будуть два:
1) критична маса громадян зі зміненими революційними цінностями, без шансу на реванш.
2) зміна внутрішньої олігархічної суспільної структури, без шансу на її реставрацію.
Володимир Горбач
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
