Як кацапи "визволяли" Голінку
13-го вересня 1943 року, обстрілявши з боку Височчини житлові будинки і покалічивши людей, до Голінки увірвалися штрафбати сталінської армії.
Першими були спалені та понівечні господарства голінців на Вольківці, Голубівці та Гапонівці. Бо наступ штрафбатів-кримінальників йшов як раз з боку річки Ромен.
- Коли я вийшла після обстрілу з льоху, то побачила, що якийсь чорнявий, обідраний солдат перевертає вулики і вигрібає звідти мед, - розповідає очевидець "особождєнія села" Віра Недбайло. - Мені було чудно, що він не попросив їсти, а просто трощив нашу пасіку...
Це був лише початок. Сталінські солдати, яких у Голінці до 1990-их ніхто не називав "нашими", а лише "катсапами", пограбували все село. І буквально за кілька днів почали "мобілізацію".
Той, хто не поїхав на роботу до Німеччини, був забратий у ці сталінські війська. Згребли не лише старих і хворих, але й 15 і 16-річних підлітків.
Олексій Ковалевський свідчить:
- Мені було 16 год, та вони все одно забрали в ту армію. Дали тягать важке протитанкове залізяччя, і всю дорогу кричали "ви х..хли-прєдатєлі".
Із понад 1000 мобілізованих голінців, 700 довели до смерті - переважно використовуючи їх як гарматне мнясо. Тих, хто вижив, не випускали до села до 1948, або й 1951 року, кинувши на нові колоніальні війни (наприклад в Іран - Андрій Носенко).
Покалічених на війні не лікували, а кидали догнивати по хатах родичів у Голінці. Так гнив і чудом вижив хтось із гапонівських Пащенків (черви завелися у ранах); так гнив Максим Носенко, якого - контуженого під Будапештом - викинули на Ринку "освободітєлі", а до хати його ще й паралізованого відвезла візком жінка Параска.
Ветерана війни Андрія Гузя побили "освободітєлі" на кутку Гузівка за те, що заступився за голодну вдову - 1946 в Голінці комуністи ЗНОВУ організували голод.
- У селі всі були пухлі. Один я може не пухлий був, - казав тоді один голінський комірник.
Освободітєлі відновили колгоспне рабство і безоплатну роботу на полях. Примушували до рабської праці дітей і старих. Запровадили натуральний податок - люди зносили освободітєлям яйця, молочні продукти, усі види харчів.
У селі освободітєлі без суду й слідства убивали голінців. Зокрема, голова сільради Іванов УБИВ козака Кузьму Богму, згодом убили козака Ракшу - з Ринку. Це ДВА доведених позасудових убивства,, за які НІХТО не був покараний.
Масові злочини, грабунки, використання рабської праці вдів та дітей, прямі убивства, знущання над ветеранами і чергова хвиля конфіскацій хат - це була РЕАЛЬНІСТЬ Голінки після 13-го вересня 1943 року.
Ворог, щоб познущатися, примусив Голінку СВЯТКУВАТИ цей страшний і ганебний день. І якщо в часи комуністів на це не було ради, то що примушує СЬОГОДНІ відзначати день приходу сталінської армії до Голінки? Веселитися. Гуляти. Виголошувати промови...
Про цю ситуацію попереджав Тарас Шевченко. Якщо вистачить сил - дочитайте до кінця. Бо в Голінці було БАГАТО людей, які знали і читали Шевченка. А один старий чоловік із Хоруженківки цитував поета: "Настане час коли від України не залишиться й ЗГАДКИ...".
Може й не так. Господь милостивий.
Але й справедливий.
"...Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі,
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко? За Богдана,
Та за скаженого Петра,
Та за панів отих поганих
До краю нищить... Покара,
Уб’є незримо і правдиво;
Бо довго Довготерпеливий
Дивився мовчки на твою,
Гріховную твою утробу
І рек во гніві: — Потреблю
Твою красу, твою оздобу,
Сама розіпнешся. Во злобі
Сини твої тебе уб’ють
Оперені, а злозачаті
Во чреві згинуть, пропадуть,
Мов недолежані курчата!..
І плача, матернього плача
Ісполню гради і поля,
Да зрить розтлєнная земля,
Що я Держитель і все бачу.
Воскресни, мамо! І вернися
В світлицю-хату; опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Спочивши, скорбная, скажи,
Прорци своїм лукавим чадам,
Що пропадуть вони, лихі,
Що їх безчестіє, і зрада, /333/
І криводушіє огнем,
Кровавим, пламенним мечем
Нарізані на людських душах,
Що крикне кара невсипуща,
Що не спасе їх добрий цар,
Їх кроткий, п’яний господар,
Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,
Не дасть коня вам охляп сісти
Та утікать; не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста; а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть,
І на хресті отім без ката
І без царя вас, біснуватих,
Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,
І вашей кровію, собаки,
Собак напоять..."
Ростислав МАРТИНЮК
Першими були спалені та понівечні господарства голінців на Вольківці, Голубівці та Гапонівці. Бо наступ штрафбатів-кримінальників йшов як раз з боку річки Ромен.
- Коли я вийшла після обстрілу з льоху, то побачила, що якийсь чорнявий, обідраний солдат перевертає вулики і вигрібає звідти мед, - розповідає очевидець "особождєнія села" Віра Недбайло. - Мені було чудно, що він не попросив їсти, а просто трощив нашу пасіку...
Це був лише початок. Сталінські солдати, яких у Голінці до 1990-их ніхто не називав "нашими", а лише "катсапами", пограбували все село. І буквально за кілька днів почали "мобілізацію".
Той, хто не поїхав на роботу до Німеччини, був забратий у ці сталінські війська. Згребли не лише старих і хворих, але й 15 і 16-річних підлітків.
Олексій Ковалевський свідчить:
- Мені було 16 год, та вони все одно забрали в ту армію. Дали тягать важке протитанкове залізяччя, і всю дорогу кричали "ви х..хли-прєдатєлі".
Із понад 1000 мобілізованих голінців, 700 довели до смерті - переважно використовуючи їх як гарматне мнясо. Тих, хто вижив, не випускали до села до 1948, або й 1951 року, кинувши на нові колоніальні війни (наприклад в Іран - Андрій Носенко).
Покалічених на війні не лікували, а кидали догнивати по хатах родичів у Голінці. Так гнив і чудом вижив хтось із гапонівських Пащенків (черви завелися у ранах); так гнив Максим Носенко, якого - контуженого під Будапештом - викинули на Ринку "освободітєлі", а до хати його ще й паралізованого відвезла візком жінка Параска.
Ветерана війни Андрія Гузя побили "освободітєлі" на кутку Гузівка за те, що заступився за голодну вдову - 1946 в Голінці комуністи ЗНОВУ організували голод.
- У селі всі були пухлі. Один я може не пухлий був, - казав тоді один голінський комірник.
Освободітєлі відновили колгоспне рабство і безоплатну роботу на полях. Примушували до рабської праці дітей і старих. Запровадили натуральний податок - люди зносили освободітєлям яйця, молочні продукти, усі види харчів.
У селі освободітєлі без суду й слідства убивали голінців. Зокрема, голова сільради Іванов УБИВ козака Кузьму Богму, згодом убили козака Ракшу - з Ринку. Це ДВА доведених позасудових убивства,, за які НІХТО не був покараний.
Масові злочини, грабунки, використання рабської праці вдів та дітей, прямі убивства, знущання над ветеранами і чергова хвиля конфіскацій хат - це була РЕАЛЬНІСТЬ Голінки після 13-го вересня 1943 року.
Ворог, щоб познущатися, примусив Голінку СВЯТКУВАТИ цей страшний і ганебний день. І якщо в часи комуністів на це не було ради, то що примушує СЬОГОДНІ відзначати день приходу сталінської армії до Голінки? Веселитися. Гуляти. Виголошувати промови...
Про цю ситуацію попереджав Тарас Шевченко. Якщо вистачить сил - дочитайте до кінця. Бо в Голінці було БАГАТО людей, які знали і читали Шевченка. А один старий чоловік із Хоруженківки цитував поета: "Настане час коли від України не залишиться й ЗГАДКИ...".
Може й не так. Господь милостивий.
Але й справедливий.
"...Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі,
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко? За Богдана,
Та за скаженого Петра,
Та за панів отих поганих
До краю нищить... Покара,
Уб’є незримо і правдиво;
Бо довго Довготерпеливий
Дивився мовчки на твою,
Гріховную твою утробу
І рек во гніві: — Потреблю
Твою красу, твою оздобу,
Сама розіпнешся. Во злобі
Сини твої тебе уб’ють
Оперені, а злозачаті
Во чреві згинуть, пропадуть,
Мов недолежані курчата!..
І плача, матернього плача
Ісполню гради і поля,
Да зрить розтлєнная земля,
Що я Держитель і все бачу.
Воскресни, мамо! І вернися
В світлицю-хату; опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Спочивши, скорбная, скажи,
Прорци своїм лукавим чадам,
Що пропадуть вони, лихі,
Що їх безчестіє, і зрада, /333/
І криводушіє огнем,
Кровавим, пламенним мечем
Нарізані на людських душах,
Що крикне кара невсипуща,
Що не спасе їх добрий цар,
Їх кроткий, п’яний господар,
Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,
Не дасть коня вам охляп сісти
Та утікать; не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста; а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть,
І на хресті отім без ката
І без царя вас, біснуватих,
Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,
І вашей кровію, собаки,
Собак напоять..."
Ростислав МАРТИНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |