Ховали козака Вернигору

Оці дворики пізньої совєцької забудови Київа. Хто думав що звідси побіжуть ставати в чергу по автомати кудись на Троєщину, записуватись у ТРО. Тоді 10 місяців війни і загибель у бою коло села на сході яке звучить чи то як Комишанка, чи Комишувате.

- Як пройти на Підлужну 14, - питаю в лабіритнах панельок у жіночки з дітьми.
- Ви на похорон? - не питає навіть, а констатує. - Це он там по сходах і у двір.

Ховають киянина 40+. В якого вчора кількома дзвінками з'ясував рід до 1860 року - ще до скасування кріпацтва. Кріпацтва родина воїна ТРО Олексія Вернигори не знала, а на кутку в селі Голінка навіть за комуністів мали вуличне прізвисько "Козаки".

Взагалі козаками називати родину, в якої по сусідству всі були козаки - це треба було бути козаком на козаками. Прадід загиблого Гнат Вернигора був нечуваної сили - приніс із Конотопа до Голінки купленого плуга. На плечі. Чи на спір, чи від малозрозумілого тепер торжества всемогутності духа над тілом.

Правнук отримав у війську позивний "Гора". Ну дотепно - Верни Гора. Але кажись справді Гора. Бо ховати прийшов не лише "черговий" капелан отець Ігор, але й той, що був із ним на фронті - спеціально приїхав, не служив панахиду, а говорив слово. Про Гору.

Щось було від античного театру, коли у тиші Берковецького кладовища на скупченими людьми в останньому почті гупали десь з-за Вионоградара знешкоджувані снаряди: то тихіше, то нав'язливіше. Грязько навколо, тепло ж дуже. І до ями жовтіє стежка, висипана піском.

Проти сонця на цій стежці киселиком трипотить хтозна як занесений грузинський прапор - зливаючись із синіми барвами проти сонця вигляда як Union Jack.

Коли ще говорить капелан - побіг на вихід. Одному з Вернигор передав монетку із зображенням Спасівської церкви та гербом Голінської сотні Прилуцького полку Війська Запорозького Городового.
Попросив покласти в домовину.

Від Симона, Данила, Гната, Павла і Грицька - до Олексія. Цей теж допер свого плуга до Голінки.

Ростислав МАРТИНЮК