Із Покошич - на Антарктиду. Вчетверте!
Четверта поїздка нашого полярника Олександра Надточія до далекої Антарктиди була дещо не схожою на попередні зимівлі. Керівник Покошицької метеостанції в рамках міжнародного проєкту досліджував розповсюдження силіконів в Антарктиді, окрім того, під час цієї експедиції він відкрив для себе багато нового. Про далекий і маловідомий для багатьох континент, про роботу українських дослідників на острові Галіндез – з перших вуст досвідченого полярника-земляка.
Олександр Надточій із Покошичів героєм наших публікацій був неодноразово. І тема, навколо якої все закручувалося, - це він та його Антарктида, котра за три дев’ять земель від нас і котра стала для покошичанина другою домівкою. Нагадаємо, що до минулої осені керівник Придеснянської водно-балансової станції Чернігівського центру гідрометеорології Олександр Васильович уже тричі побував на холодному континенті: працював метеорологом у складі української експедиції полярників. Тож коли минулого літа випадково зустріла Олександра Васильовича у Коропі, не могла не поцікавитися, чи не збирається він, бува, знову до холодного континенту.
- Якщо буде можливість, то чому б і не поїхати, - відповів на це покошичанин.
І ось глибокої осені 2023-го бачу у соцмережі фото Олександра: наш полярник аж у Кейптауні – Південно-Африканській Республіці. Здивувалася: невже знову після короткої перерви вирушив до Антарктиди? Хоча навряд чи. Навесні 22-го він тільки-но повернувся з третьої зимівлі, та й українські полярники вирушають до холодного континенту зазвичай у квітні, а зараз листопад, - крутилися думки в голові. Аби розвіяти всі сумніви, пишу (і жартома і всерйоз) нашому полярнику:
- Бачу, вдома вам не сидиться. Ви знову в далекій дорозі…
- Так, вирушив до Антарктиди. Про неї поговоримо вже після мого повернення в Україну, - заінтригував своєю відповіддю Олександр Васильович. – Цього разу дорога буде дуже довгою. З України вирушили 12 листопада, і тільки десь у першій декаді грудня маємо бути на станції «Академік Вернадський». Лише з Африки по воді будемо йти десь днів дев’ятнадцять. Вирушаємо на континент українським криголамом «Ноосфера».
До речі, про криголам. «Ноосфера» є флагманом українського науково-дослідницького флоту. Довжина судна – трохи більше 99 метрів, ширина – майже 19 метрів, водозаміщення – 5732 тонни. На його борту розміщені декілька лабораторій та системи лебідок, що дозволяють вивчати морське дно на глибині до 8 км. Окрім екіпажу з 27 осіб, криголам може вмістити до 50 науковців. Автономність плавання судна до 2-х місяців дозволяє проводити дослідження у будь-якій точці Світового океану.
І ось герой нашої розповіді вдома і залюбки ділиться з нами і нашими читачами своїми враженнями від чергової поїздки до Антарктиди. А в мене питання на язику крутиться, чому ж так спонтанно, серед сезону, Олександр Васильович рвонув до Антарктиди, це ж не в Київ з’їздити.
- Для мене самого, чесно кажучи, це було спонтанним. Усе вирішилося буквально за пару тижнів, - відповів полярник. – Справа в тому, що моя поїздка відбулася в рамках міжнародного проєкту. Їхати мала б інша людина, але в неї був захист дипломної роботи. Вона не змогла. Під загрозою був проєкт, у рамках якого треба було, зокрема, встановити спеціальне обладнання для досліджень. А тому, коли мені зателефонували і спитали, чи маю я бажання і можливість їхати до Антарктиди, відповів: так. Бажання є завжди. І можливість також була.
- То що це був за проєкт, котрий вас знову заманив на Галіндез?
- Це міжнародний європейський проєкт, у рамках якого досліджували розповсюдження силіконів в Антарктиді. Участь у цій програмі брали чотири країни: Україна, Польща, Болгарія та Норвегія. Реалізується цей проєкт спільно з Silicones Europe – некомерційною торговельною організацією, що представляє всіх основних виробників силіконів у Європі. Мета дослідження – визначити, чи присутні циклічні леткі метилсилоксани в різних середовищах на Антарктичному півострові та навколо нього ( поблизу станції «Академік Вернадський»). До речі, таке дослідження на континенті проводилося вперше, - почав розповідь Олександр Васильович. – Якщо в попередні роки я приїздив до континенту як метеоролог у складі української експедиції, що працює рік, то цього разу я вирушив у складі сезонного загону дослідників, пробув там пів року і завдання у мене були дещо інші.
- І що то були за завдання?
- Я мав приїхати саме на початку літа: грудень в Антарктиді – це перший місяць літа. Бо проєкт розпочався саме із дослідження повітря. Іншим фахівцям на той період роботи у рамках проєкту ще не було. Моє ж завдання – встановити спеціальні прилади: пасивні пастки повітря, котрі повинні були простояти на певних локаціях дев’яносто днів. Саме ці пастки, у яких є спеціальні фільтри, мали ловити силікон. Якщо він присутній у повітрі, то осідає на цих фільтрах. Свої прилади ми встановили в п’ятьох місцях. Дві точки - з повітряної сторони на островах, одна - на даху самої станції, дві - за вітром. Наше завдання зрозуміли, з якої сторони приходить силікон: чи він приноситься на станцію, чи станція, тобто ми, полярники, своєю діяльністю забруднюємо силіконом територію. Паралельно з цим досліджував нижній шар атмосфери: коли був сильний вітер, коли падали опади, запускали радіозонд (велику кулю з приладами) на висоту до 22 кілометрів. До речі, досліджували не тільки повітря. Інші фахівці брали зразки з морського дна, грунту та моху, фітопланктону, антарктичного крилю (живого організму, схожого в чомусь на креветку). Частково брали проби на островах, з ноосфери (вод океану). Дослідження проводилися, можна сказати в стерильних умовах: спецодяг мав бути без вмісту силікону, засоби гігієни теж не можна було використовувати перед дослідженнями.
- Дозвольте спитати, а звідки в Антарктиді взятися тому силіконові?
- Домішки силікону є в шампунях, якими ми користуємося, дезодорантах, наприклад, хімічних розчинниках, рідинах промислового чищення тощо. У період туристичного сезону туристи теж можуть привести силікон на континент.
- Проби взяті. І що далі?
- Усі зразки були належно зафіксовані і “Ноосферою” вирушили до Кейптауна (ПАР), а звідти – до Норвегії. Там учені проаналізують, чи присутні в пробах силікони і в яких концентраціях. До кінця року мають бути перші результати досліджень.
- Думаю, наукова робота – це не єдине, чим ви там жили.
- Ні, звичайно. Програма була дуже насиченою, без діла не сиділи, повірте. Брав участь у реконструкції станції, будували причали. Крім того, мав чудову можливість відвідати ті місця, у яких не довелося побувати під час попередніх експедицій: був драйвером - розвозив на човні по островах біологів-науковців. Та і взагалі, враження чудові, утім, як завжди. Сезон теплий, бо ж літо саме було. Команда 28-ї експедиції прекрасна, згуртована, з багатьма знайомий, уже доводилося працювати раніше. Антарктида – це той континент, до якого хочеться повертатися, - ось так із захопленням і любов‘ю говорить про далекий континент керівник невеличкої метеостанції, що в маленьких Покошичах.
Людмила ВЛАСКО
Фото з особистої галереї Олександра Надточія
«Нові горизонти»
Олександр Надточій із Покошичів героєм наших публікацій був неодноразово. І тема, навколо якої все закручувалося, - це він та його Антарктида, котра за три дев’ять земель від нас і котра стала для покошичанина другою домівкою. Нагадаємо, що до минулої осені керівник Придеснянської водно-балансової станції Чернігівського центру гідрометеорології Олександр Васильович уже тричі побував на холодному континенті: працював метеорологом у складі української експедиції полярників. Тож коли минулого літа випадково зустріла Олександра Васильовича у Коропі, не могла не поцікавитися, чи не збирається він, бува, знову до холодного континенту.
- Якщо буде можливість, то чому б і не поїхати, - відповів на це покошичанин.
І ось глибокої осені 2023-го бачу у соцмережі фото Олександра: наш полярник аж у Кейптауні – Південно-Африканській Республіці. Здивувалася: невже знову після короткої перерви вирушив до Антарктиди? Хоча навряд чи. Навесні 22-го він тільки-но повернувся з третьої зимівлі, та й українські полярники вирушають до холодного континенту зазвичай у квітні, а зараз листопад, - крутилися думки в голові. Аби розвіяти всі сумніви, пишу (і жартома і всерйоз) нашому полярнику:
- Бачу, вдома вам не сидиться. Ви знову в далекій дорозі…
- Так, вирушив до Антарктиди. Про неї поговоримо вже після мого повернення в Україну, - заінтригував своєю відповіддю Олександр Васильович. – Цього разу дорога буде дуже довгою. З України вирушили 12 листопада, і тільки десь у першій декаді грудня маємо бути на станції «Академік Вернадський». Лише з Африки по воді будемо йти десь днів дев’ятнадцять. Вирушаємо на континент українським криголамом «Ноосфера».
До речі, про криголам. «Ноосфера» є флагманом українського науково-дослідницького флоту. Довжина судна – трохи більше 99 метрів, ширина – майже 19 метрів, водозаміщення – 5732 тонни. На його борту розміщені декілька лабораторій та системи лебідок, що дозволяють вивчати морське дно на глибині до 8 км. Окрім екіпажу з 27 осіб, криголам може вмістити до 50 науковців. Автономність плавання судна до 2-х місяців дозволяє проводити дослідження у будь-якій точці Світового океану.
І ось герой нашої розповіді вдома і залюбки ділиться з нами і нашими читачами своїми враженнями від чергової поїздки до Антарктиди. А в мене питання на язику крутиться, чому ж так спонтанно, серед сезону, Олександр Васильович рвонув до Антарктиди, це ж не в Київ з’їздити.
- Для мене самого, чесно кажучи, це було спонтанним. Усе вирішилося буквально за пару тижнів, - відповів полярник. – Справа в тому, що моя поїздка відбулася в рамках міжнародного проєкту. Їхати мала б інша людина, але в неї був захист дипломної роботи. Вона не змогла. Під загрозою був проєкт, у рамках якого треба було, зокрема, встановити спеціальне обладнання для досліджень. А тому, коли мені зателефонували і спитали, чи маю я бажання і можливість їхати до Антарктиди, відповів: так. Бажання є завжди. І можливість також була.
- То що це був за проєкт, котрий вас знову заманив на Галіндез?
- Це міжнародний європейський проєкт, у рамках якого досліджували розповсюдження силіконів в Антарктиді. Участь у цій програмі брали чотири країни: Україна, Польща, Болгарія та Норвегія. Реалізується цей проєкт спільно з Silicones Europe – некомерційною торговельною організацією, що представляє всіх основних виробників силіконів у Європі. Мета дослідження – визначити, чи присутні циклічні леткі метилсилоксани в різних середовищах на Антарктичному півострові та навколо нього ( поблизу станції «Академік Вернадський»). До речі, таке дослідження на континенті проводилося вперше, - почав розповідь Олександр Васильович. – Якщо в попередні роки я приїздив до континенту як метеоролог у складі української експедиції, що працює рік, то цього разу я вирушив у складі сезонного загону дослідників, пробув там пів року і завдання у мене були дещо інші.
- І що то були за завдання?
- Я мав приїхати саме на початку літа: грудень в Антарктиді – це перший місяць літа. Бо проєкт розпочався саме із дослідження повітря. Іншим фахівцям на той період роботи у рамках проєкту ще не було. Моє ж завдання – встановити спеціальні прилади: пасивні пастки повітря, котрі повинні були простояти на певних локаціях дев’яносто днів. Саме ці пастки, у яких є спеціальні фільтри, мали ловити силікон. Якщо він присутній у повітрі, то осідає на цих фільтрах. Свої прилади ми встановили в п’ятьох місцях. Дві точки - з повітряної сторони на островах, одна - на даху самої станції, дві - за вітром. Наше завдання зрозуміли, з якої сторони приходить силікон: чи він приноситься на станцію, чи станція, тобто ми, полярники, своєю діяльністю забруднюємо силіконом територію. Паралельно з цим досліджував нижній шар атмосфери: коли був сильний вітер, коли падали опади, запускали радіозонд (велику кулю з приладами) на висоту до 22 кілометрів. До речі, досліджували не тільки повітря. Інші фахівці брали зразки з морського дна, грунту та моху, фітопланктону, антарктичного крилю (живого організму, схожого в чомусь на креветку). Частково брали проби на островах, з ноосфери (вод океану). Дослідження проводилися, можна сказати в стерильних умовах: спецодяг мав бути без вмісту силікону, засоби гігієни теж не можна було використовувати перед дослідженнями.
- Дозвольте спитати, а звідки в Антарктиді взятися тому силіконові?
- Домішки силікону є в шампунях, якими ми користуємося, дезодорантах, наприклад, хімічних розчинниках, рідинах промислового чищення тощо. У період туристичного сезону туристи теж можуть привести силікон на континент.
- Проби взяті. І що далі?
- Усі зразки були належно зафіксовані і “Ноосферою” вирушили до Кейптауна (ПАР), а звідти – до Норвегії. Там учені проаналізують, чи присутні в пробах силікони і в яких концентраціях. До кінця року мають бути перші результати досліджень.
- Думаю, наукова робота – це не єдине, чим ви там жили.
- Ні, звичайно. Програма була дуже насиченою, без діла не сиділи, повірте. Брав участь у реконструкції станції, будували причали. Крім того, мав чудову можливість відвідати ті місця, у яких не довелося побувати під час попередніх експедицій: був драйвером - розвозив на човні по островах біологів-науковців. Та і взагалі, враження чудові, утім, як завжди. Сезон теплий, бо ж літо саме було. Команда 28-ї експедиції прекрасна, згуртована, з багатьма знайомий, уже доводилося працювати раніше. Антарктида – це той континент, до якого хочеться повертатися, - ось так із захопленням і любов‘ю говорить про далекий континент керівник невеличкої метеостанції, що в маленьких Покошичах.
Людмила ВЛАСКО
Фото з особистої галереї Олександра Надточія
«Нові горизонти»
| Читайте також |
| Коментарі (0) |