Із поетів - у сексоти

Агент “Январский” був завербований КДБ шляхом залучення до негласної співпраці
“Еще в 1967 и 1969 годах, когда ЮНЕСКО предоставляло мне свои стипендии, ласковые гэбэшные ребята вились вокруг стаями. Тогда я как-то вывернулся, ни на кого не накапал, не заложил ни одного эмигранта, хоть сыграть дурака было совсем не просто”.

(Віталій Коротич “Від першої особи”)

Коли я свого часу читав ці спогади Віталія Коротича (а вони насправді дуже цікаві), то мене цей епізод з його відрядженням страшенно бентежив. Я не міг сформулювати, що мені було у сприйнятті тієї історії “не так”, але ось та “чуйка” якось таки працювала.

І ось колеги (дякую, Роман Скакун!) “нарили” те, що мене підсвідомо хвилювало у цій історії. Агент “Январский” (особиста справа 86683) був завербований у 1963 році шляхом поступового залучення до негласної співпраці. І ось вже незабаром він опиняється на стипендії ЮНЕСКО за океаном.

Власне ця обставина і дозволила колегам “розшифрувати” агента. Біографічні обствини не залишають сумнівів. Ось, наприклад, Дмитро Понамарчук розпитує Віталія Олексійовича про ті стипендії “ЮНЕСКО” у проєкті “Усна історія незалежності”:

— Ви написали деякі книжки, (Ага) що ніхто з України не писав до того часу. (Ага) І Ви одразу сказали, що надійшли деякі запрошення із західних університетів. Будь ласка, розкажіть більш детальніше про це.

— Було дві речі: в 65-му і 67-му роках мені допомогла якоюсь мірою моя, так би мовити, анкета. Через те, що я народився у інтеліґентній родині. (00:31:00) З дитинства мене навчали мов. Мама мене просто примушувала вчити іноземні мови. Крім того, коли я складав свій кандидатський іспит, все інше, я весь час все в собі, знання повторював.

У 65-му році, я так це пам’ятаю, до Києва надійшло запрошення для того, щоб одній людині дати стипендію ЮНЕСКО. Стипендію ЮНЕСКО дати. І для цього треба було, щоб це був поет до тридцяти років, відомий більш-менш на Заході, і який знав мову достатньо, щоб не потребувати ніякого супроводу. Не було таких письменників, крім мене (сміється), тому що в цьому відношенні мені повезло.

Я поїхав на півроку до Канади. Написав книгу «Кленовий лист на снігу», книга добре пішла, її перекладали. Це була перша моя книга, перекладена за кордоном. Була така дуже дружня, тепла якась, хороша книга про Канаду. І мені ЮНЕСКО на 67-й рік запропонувало таку саму (00:32:00) стипендію до Америки. Я поїхав, але зміг пробути тільки три місяці. Я так стужився, мені так стало скучно, що я повернувся”.

А ось, що про канадську поїздку Коротича писало у спецдонесеннях КГБ — значно цікавіше: “Поїздка в Канаду і його виступи там сприяли процесу подальшого розкладу зарубіжних українських організацій”. Принаймні так про це КГБ повідомляло першому секретареві ЦК КПУ Петрові Шелесту.

Принагідно дякую Едуардові Андрющенкові, що поділився!

У фото — кілька сканів з ГДА СЗРУ та ГДА СБУ, які розставляють крапки над “і”. І ось тепер важливо перечитати старі інтерв’ю та спогади Віталія Олексійовича, щоб намалювати собі повнішу картину того часу.

Насправді дуже цікава історія.

Вірші Віталій Олексійович писав гарні:

Переведіть мене через майдан,
Де на тополях виснуть хмари п’яні.
Мій син тепер співає на майдані.
Переведіть мене через майдан.

P.S. Як завербувати хорошу людину? — (майже) усі рецепти ми проговорили в ефірі проєкту Розсекречена Історія кілька років тому. Вербували — мене. Вербували — Роман Подкур, Володимир Бірчак та генерал Віктор Ягун. Було дуже пізнавально.

Олександр ЗІНЧЕНКОУСІМ