Івану - Павлу II – 100 років
Про його майбутнє обрання Папою Римським – польського хлопця з маленького містечка Вадовіци, було багато передбачень – пророцтв. Наприклад, коли його призначили єпископом (а це важлива сходинка до папства, але ще дуже далека від нього), архієпископ краківський Євгеніюш Базяк, суворий і неприступний після вигнання комуністами зі Львова, вводячи його в свою канцелярію, тихо, але виразно сказав священикам, що там сиділи : «Габемус папам!» («Маємо Папу!»).
Він зламав матрицю не тільки комуністичної системи (після його пастирського візиту поляки відчули себе нацією і зродилася профспілка – рух «Солідарність», що й повалила комуністичну владу), не тільки зашкарублі звички католицької ієрархії (перший в історії Папа – слов’янин, перший за майже 500 років Папа – неіталієць), але й саму поставу християнства у світі змінив. Замість строгого, неприступного (аякже, вікарій Христа!) Папи, який мало не з Богом напряму бесідує, якого носять на носилках, як середньовічного мандарина, світ побачив усміхненого, доступного Папу, який у першому своєму зверненні до народу закликав: «Не бійтеся!». І католики Польщі та Філіппін, Нікарагуа і Сальвадору не боялися виступити проти корупції і тоталітаризму, бо їх до цього закликав Папа. Побоялися сприйняти такого Папу католики Німеччини, Австрії, Швайцарії, Голландії і там все більше порожніють костели, все більше їх віддають в оренду в кращому разі протестантам чи православним, а є приклади, що й мусульманам…
Коли Кароля Войтилу обрали Папою Римським, недурні комуністи зрозуміли, що вони програли. Бо ще будучи краківським кардиналом, він поставив культуру понад політику і економіку – а це перевертає світ з марксистського викривлення, яке робить економіку базисом, а культуру – надбудовою. Відповідно, інтелігенція у Лєніна – г…, попів розстрілять, митців посадить чи купить і т.д. А краківський кардинал багато років змагався з комуністами, відстоюючи первинність культури, бо вона йде від Бога, і в основі культури не картини, музеї, пісні, література і т.п., але – свобода реалізувати свій талант, свобода бути вільним, свобода бути дітьми Божими, а не рабами комуністичної чи споживацької системи. А культура – це і вільна творчість муляра чи теслі, а не тільки тих, кого традиційно зараховують до діячів культури. До речі, не треба забувати, що цей Папа критикував і капіталізм та США, а не тільки комунізм…
Коли він прилетів в Україну, українці зі здивуванням побачили, що Папа Римський говорить українською краще за президента Кучму – ба, у своїй проповіді він непрямо, але чітко вказував Кучмі та оточенню на корупцію , на олігархат, що вони створили. Православні українці задумалися – чужий, ворожий, як навчили комуністи, Папа Римський цілує українську землю і говорить українською, а начебто свій патріарх московський гидує зо два слова українською сказати…
Він не був політиком, хоча Кіссінджер казав, що коли говорив із Папою Іваном – Павлом II, здавалося, що говорить з політиком, а коли говорив з президентом Картером (баптистом) – здавалось, що говорить з проповідником. І цей неполітик здвигнув нерушимість соціалістичного табору. Він, до речі, всупереч загальноприйнятій думці, ніколи не визнавав ялтинських домовленостей, за якими хворий Рузвельт погодився зі Сталіним віддати Польщу останньому… Він, що теж було незвичним для тогочасного поляка, закликав не тільки до примирення і прощення з німцями, але й з українцями, до яких поляки й подосі зберігають погордливе ставлення. На відміну від свого Папи… Недарма вони кажуть самокритично – мовляв, самі би поляки його папою не обрали…
Він мав би бути прикладом для наших сьогоднішніх архієреїв у ПЦУ, скажімо, як архіпастир. У нас як проходять архіпастирські візитації на парафії? У неділю чи в свято приїздить пишно архієрей, його зустрічають з караваєм, квітами, він служить літургію, вдягнувшись у розкішні шати, проповідує, благословляє, не знаючи проблем парафії зблизька, обідає та й від’їжджає з почуттям виконаного панського обов’язку та з відчуттям власної пихи… Як робив краківський кардинал Войтила? Приїздив за день до служби і відвідував цвинтар. Пригадую, як у рідному селі нашого покійного єпископа Никона Калембера на Рівненщині селяни до приїзду митрополита Даниїла Чоколюка прибирали могилки своїх рідних (українська церква на цвинтарі), хоча половина села належала до іншої церкви – московської… Кардинал зустрічався з молоддю, знайомився з побутом священиків, з владою та інтелігенцією і таким чином мав чітке розуміння проблем парафіяльного, себто глибинного, життя християн. Єпископ приходив послужити, а не правити…А оця візитація, що в нас досі діє – це московська навичка, якої слід позбуватися. Я вже не кажу про те, що кардинал Войтила, ще тільки стаючи єпископом, подбав приготувати письмові роз’яснення церковної служби її учасникам, а в нас досі 90 відсотків прихожан не розуміють, бо не знають, символіки літургії. Добре, що хоч Апостола, Євангеліє та проповіді чують зрозумілою мовою… І це ж – тільки в українській, а в московській взагалі стоять «кимвалами бряжчачими», не розуміючи так званої церковнослов’янської…
Кажуть, начебто у роду Кароля Войтили по лінії матері були українці. Можливо, але це не принципово. Значніше інше – Європу з католицтвом і православієм він бачив як організм із двома легенями, а святих Кирила і Мефодія проголосив покровителями Європи, а не просто просвітителями слов’янських народів.
І про його прозорливість. Художник Володимир Ємець з Чернігова був у складі туристичної делегації в Кракові у 1970-і роки. Ескурсовод розказував, показував, аж ось десь із бічних дверей вийшов кардинал. Заговорив до туристів французькою – не розуміють. Заговорив англійською, німецькою – не реагують. Тоді здогадався і сказав російською: «А-а, славяне…». Щось поговорив з ними, а тоді повернувся до Володимира Ємця, який стояв за його спиною, і раптово поцілував у чоло. КГБ з цього, здавалось би, незначущого факту нашорошило вуха: Володимир Ємець був сином розстріляного комуністами священика Української автокефальної православної церкви!
Василь ЧЕПУРНИЙ
Він зламав матрицю не тільки комуністичної системи (після його пастирського візиту поляки відчули себе нацією і зродилася профспілка – рух «Солідарність», що й повалила комуністичну владу), не тільки зашкарублі звички католицької ієрархії (перший в історії Папа – слов’янин, перший за майже 500 років Папа – неіталієць), але й саму поставу християнства у світі змінив. Замість строгого, неприступного (аякже, вікарій Христа!) Папи, який мало не з Богом напряму бесідує, якого носять на носилках, як середньовічного мандарина, світ побачив усміхненого, доступного Папу, який у першому своєму зверненні до народу закликав: «Не бійтеся!». І католики Польщі та Філіппін, Нікарагуа і Сальвадору не боялися виступити проти корупції і тоталітаризму, бо їх до цього закликав Папа. Побоялися сприйняти такого Папу католики Німеччини, Австрії, Швайцарії, Голландії і там все більше порожніють костели, все більше їх віддають в оренду в кращому разі протестантам чи православним, а є приклади, що й мусульманам…
Коли Кароля Войтилу обрали Папою Римським, недурні комуністи зрозуміли, що вони програли. Бо ще будучи краківським кардиналом, він поставив культуру понад політику і економіку – а це перевертає світ з марксистського викривлення, яке робить економіку базисом, а культуру – надбудовою. Відповідно, інтелігенція у Лєніна – г…, попів розстрілять, митців посадить чи купить і т.д. А краківський кардинал багато років змагався з комуністами, відстоюючи первинність культури, бо вона йде від Бога, і в основі культури не картини, музеї, пісні, література і т.п., але – свобода реалізувати свій талант, свобода бути вільним, свобода бути дітьми Божими, а не рабами комуністичної чи споживацької системи. А культура – це і вільна творчість муляра чи теслі, а не тільки тих, кого традиційно зараховують до діячів культури. До речі, не треба забувати, що цей Папа критикував і капіталізм та США, а не тільки комунізм…
Коли він прилетів в Україну, українці зі здивуванням побачили, що Папа Римський говорить українською краще за президента Кучму – ба, у своїй проповіді він непрямо, але чітко вказував Кучмі та оточенню на корупцію , на олігархат, що вони створили. Православні українці задумалися – чужий, ворожий, як навчили комуністи, Папа Римський цілує українську землю і говорить українською, а начебто свій патріарх московський гидує зо два слова українською сказати…
Він не був політиком, хоча Кіссінджер казав, що коли говорив із Папою Іваном – Павлом II, здавалося, що говорить з політиком, а коли говорив з президентом Картером (баптистом) – здавалось, що говорить з проповідником. І цей неполітик здвигнув нерушимість соціалістичного табору. Він, до речі, всупереч загальноприйнятій думці, ніколи не визнавав ялтинських домовленостей, за якими хворий Рузвельт погодився зі Сталіним віддати Польщу останньому… Він, що теж було незвичним для тогочасного поляка, закликав не тільки до примирення і прощення з німцями, але й з українцями, до яких поляки й подосі зберігають погордливе ставлення. На відміну від свого Папи… Недарма вони кажуть самокритично – мовляв, самі би поляки його папою не обрали…
Він мав би бути прикладом для наших сьогоднішніх архієреїв у ПЦУ, скажімо, як архіпастир. У нас як проходять архіпастирські візитації на парафії? У неділю чи в свято приїздить пишно архієрей, його зустрічають з караваєм, квітами, він служить літургію, вдягнувшись у розкішні шати, проповідує, благословляє, не знаючи проблем парафії зблизька, обідає та й від’їжджає з почуттям виконаного панського обов’язку та з відчуттям власної пихи… Як робив краківський кардинал Войтила? Приїздив за день до служби і відвідував цвинтар. Пригадую, як у рідному селі нашого покійного єпископа Никона Калембера на Рівненщині селяни до приїзду митрополита Даниїла Чоколюка прибирали могилки своїх рідних (українська церква на цвинтарі), хоча половина села належала до іншої церкви – московської… Кардинал зустрічався з молоддю, знайомився з побутом священиків, з владою та інтелігенцією і таким чином мав чітке розуміння проблем парафіяльного, себто глибинного, життя християн. Єпископ приходив послужити, а не правити…А оця візитація, що в нас досі діє – це московська навичка, якої слід позбуватися. Я вже не кажу про те, що кардинал Войтила, ще тільки стаючи єпископом, подбав приготувати письмові роз’яснення церковної служби її учасникам, а в нас досі 90 відсотків прихожан не розуміють, бо не знають, символіки літургії. Добре, що хоч Апостола, Євангеліє та проповіді чують зрозумілою мовою… І це ж – тільки в українській, а в московській взагалі стоять «кимвалами бряжчачими», не розуміючи так званої церковнослов’янської…
Кажуть, начебто у роду Кароля Войтили по лінії матері були українці. Можливо, але це не принципово. Значніше інше – Європу з католицтвом і православієм він бачив як організм із двома легенями, а святих Кирила і Мефодія проголосив покровителями Європи, а не просто просвітителями слов’янських народів.
І про його прозорливість. Художник Володимир Ємець з Чернігова був у складі туристичної делегації в Кракові у 1970-і роки. Ескурсовод розказував, показував, аж ось десь із бічних дверей вийшов кардинал. Заговорив до туристів французькою – не розуміють. Заговорив англійською, німецькою – не реагують. Тоді здогадався і сказав російською: «А-а, славяне…». Щось поговорив з ними, а тоді повернувся до Володимира Ємця, який стояв за його спиною, і раптово поцілував у чоло. КГБ з цього, здавалось би, незначущого факту нашорошило вуха: Володимир Ємець був сином розстріляного комуністами священика Української автокефальної православної церкви!
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |