Історія репресованого батуринця. Як працювала система упокорення українців
У травні 2015 р. набув чинності Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років», що дало можливість нам мати вільний доступ до архівної інформації репресивних органів. У зв’язку з цим, важливим завданням, вважаємо, є встановлення жертв терору поіменно, відновлення щодо них справедливості.
У цій статті пропонуємо ознайомитись із слідчою справою репресованого Іларіона Федоровича Кадуна, що зберігається у фондах Державного архіву Чернігівської області. Він народився 28 березня 1897 р. у Батурині у родині «селян-середняків». За довідкою сільради, батьки мали «до революції» 2 хати, сарай, клуню, 2 коней, корову, 4 га землі, а в 1930 р. – вступили до колгоспу. Хлопець вчився у батуринській школі, а у 17 років вирушив шукати долю за межами рідного селища. З протоколів допиту відомо, що подався у м. Камишин колишньої Саратовської губернії, де вивчав телефонну справу і працював рік у земській управі. Наступного, 1915 р., І.Ф. Кадуна перевели ремонтувати земські телефонні мережі у Харківському та Запорізькому повітах. Там працював до 1926 р., місцем постійного проживання було м. Запоріжжя. Цікавим фактом біографії І.Ф. Кадуна було знайомство з Нестором Махном (про це також йдеться у першому протоколі допиту). Воно відбулось у Гуляйполі, де І.Ф. Кадун служив монтером. Після оголошення більшовиками Н. Махна поза законом, відправлявся з Запоріжжя місцевою владою для ремонту пошкодженої телефонної лінії. Під час виправлення лінії двічі був заарештований махновцями, але звільнений Н. Махном особисто.
У 1926 р. І.Ф. Кадун приїхав до Батурина у відпустку, але до Запоріжжя так і не повернувся. Влаштувався листоношею, потім працював техніком у Конотопському лінійно-технічному вузлі. У 1934 р. за власним бажанням перейшов на роботу у Батуринський райвідділ зв’язку. Одружився, у 1935 р. у сім’ї народжується син Станіслав.
Звичайний хід життя родини перервав арешт І.Ф. Кадуна 1 червня 1938 р. Батуринським Райвідділом НКВС. Арештанта утримували у Конотопській в’язниці. Уже 1-2 липня (можливо, вночі) пройшов перший допит. І.Ф. Кадуна звинуватили у приналежності до контрреволюційної антирадянської націоналістичної організації (ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР), до якої його нібито завербував раніше заарештований наглядач телеграфу Конотопського лінійно-технічного вузла Д.Ю. Черненко; та у проведенні антирадянської пропаганди та агітації (ст. 54-11 КК УРСР), яка проявлялась у словах: «Людей заарештовують пачками, а за що їх заарештовують – не відомо». Свою вину на допиті визнав. Привертає увагу велика кількість мовних штампів характерних для діловодства репресивних органів, які за протоколами допитів вкладені у вуста телефонному техніку. Як, наприклад, «вредительская работа», «лица разделяли целиком и полностью все антисоветские националистические убеждения», «завербован у контрреволюционную организацию» та інші. Що наштовхує на думку про застосування силових методів впливу на затриманого.
З протоколів допитів можна почерпнути деякі факти про розвиток телефонної та радіомережі на території Батуринського району, оскільки І.Ф. Кадуна звинувачували у проведенні шкідницької діяльності. У період довоєнних п’ятирічок було поставлено завдання розвитку зв’язку у сільській місцевості. Очевидно, з цим виникли проблеми – якість телефонних ліній була невисокою. Зокрема, у 1935 р. відбувалась підвіска лінії Обмачів-Осіч, але діаметр дроту не відповідав технічним вимогам, внаслідок чого через 2 роки стався обрив. Між с. Кербутівкою, с. Обмачевим і с. Новими Млинами роботи з встановлення стовпів проводили зимою, а навесні, коли земля відтала, вони повалились. У 1935 – 1936 рр. у Батурині було облаштовано радіовузол, для якого місцевий Райвиконком виділив будинок. Прокладена у 1935 – 1936 рр. радіолінія уже через два роки потребувала переробки.
14 лютого 1939 р. виїздна колегія Чернігівського обласного суду у м. Конотоп у закритому режимі розглянула справу по звинуваченню І.Ф. Кадуна. Від визнання своєї провини під час судового засідання підсудний відмовився. Але за вироком визнаний винним і засуджений до позбавлення волі строком на 10 років у далеких таборах Союзу та поразки у правах на 5 років. Але 13 квітня 1939 р. висновком судейської колегії з кримінальних справ Верховного суду УРСР вирок було змінено: знято звинувачення в участі у контрреволюційній антирадянській націоналістичній організації та строк позбавлення волі зменшено до 5 років з поразкою в правах на 2 роки.
Можна стверджувати, що до 1964 р. І.Ф. Кадун до Батурина не повернувся. Дружина намагалась полегшити долю чоловіка та повернути його додому. Уже в часи десталінізації, 20 серпня 1964 р. Меланія Василівна Кадун звернулась зі скаргою до Сумського обласного суду про те, що її чоловік засуджений безпідставно і проханням реабілітації. Вказує, що останнє повідомлення від нього, де писав, що відбуває покарання в районі Магадану, отримала перед початком війни. Скарга спонукала до додаткового розслідування «злочину». Були знову опитані свідки, вони не дали показів про антирадянську діяльність І.Ф. Кадуна. За висновком прокуратури Чернігівської області від 16 листопада 1964 р. визнано, що Іларіон Федорович Кадун підлягає реабілітації. Остаточно звинувачення зняті постановою пленуму Верховного суду УРСР від 23 січня 1965 р. Але не відомо, чи дожив репресований до цього дня.
З.М. Сніжок
науковий співробітник
НІКЗ «Гетьманська столиця»
На ілюстрації: Кадун І.Ф. Фото 1936 р.
У цій статті пропонуємо ознайомитись із слідчою справою репресованого Іларіона Федоровича Кадуна, що зберігається у фондах Державного архіву Чернігівської області. Він народився 28 березня 1897 р. у Батурині у родині «селян-середняків». За довідкою сільради, батьки мали «до революції» 2 хати, сарай, клуню, 2 коней, корову, 4 га землі, а в 1930 р. – вступили до колгоспу. Хлопець вчився у батуринській школі, а у 17 років вирушив шукати долю за межами рідного селища. З протоколів допиту відомо, що подався у м. Камишин колишньої Саратовської губернії, де вивчав телефонну справу і працював рік у земській управі. Наступного, 1915 р., І.Ф. Кадуна перевели ремонтувати земські телефонні мережі у Харківському та Запорізькому повітах. Там працював до 1926 р., місцем постійного проживання було м. Запоріжжя. Цікавим фактом біографії І.Ф. Кадуна було знайомство з Нестором Махном (про це також йдеться у першому протоколі допиту). Воно відбулось у Гуляйполі, де І.Ф. Кадун служив монтером. Після оголошення більшовиками Н. Махна поза законом, відправлявся з Запоріжжя місцевою владою для ремонту пошкодженої телефонної лінії. Під час виправлення лінії двічі був заарештований махновцями, але звільнений Н. Махном особисто.
У 1926 р. І.Ф. Кадун приїхав до Батурина у відпустку, але до Запоріжжя так і не повернувся. Влаштувався листоношею, потім працював техніком у Конотопському лінійно-технічному вузлі. У 1934 р. за власним бажанням перейшов на роботу у Батуринський райвідділ зв’язку. Одружився, у 1935 р. у сім’ї народжується син Станіслав.
Звичайний хід життя родини перервав арешт І.Ф. Кадуна 1 червня 1938 р. Батуринським Райвідділом НКВС. Арештанта утримували у Конотопській в’язниці. Уже 1-2 липня (можливо, вночі) пройшов перший допит. І.Ф. Кадуна звинуватили у приналежності до контрреволюційної антирадянської націоналістичної організації (ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР), до якої його нібито завербував раніше заарештований наглядач телеграфу Конотопського лінійно-технічного вузла Д.Ю. Черненко; та у проведенні антирадянської пропаганди та агітації (ст. 54-11 КК УРСР), яка проявлялась у словах: «Людей заарештовують пачками, а за що їх заарештовують – не відомо». Свою вину на допиті визнав. Привертає увагу велика кількість мовних штампів характерних для діловодства репресивних органів, які за протоколами допитів вкладені у вуста телефонному техніку. Як, наприклад, «вредительская работа», «лица разделяли целиком и полностью все антисоветские националистические убеждения», «завербован у контрреволюционную организацию» та інші. Що наштовхує на думку про застосування силових методів впливу на затриманого.
З протоколів допитів можна почерпнути деякі факти про розвиток телефонної та радіомережі на території Батуринського району, оскільки І.Ф. Кадуна звинувачували у проведенні шкідницької діяльності. У період довоєнних п’ятирічок було поставлено завдання розвитку зв’язку у сільській місцевості. Очевидно, з цим виникли проблеми – якість телефонних ліній була невисокою. Зокрема, у 1935 р. відбувалась підвіска лінії Обмачів-Осіч, але діаметр дроту не відповідав технічним вимогам, внаслідок чого через 2 роки стався обрив. Між с. Кербутівкою, с. Обмачевим і с. Новими Млинами роботи з встановлення стовпів проводили зимою, а навесні, коли земля відтала, вони повалились. У 1935 – 1936 рр. у Батурині було облаштовано радіовузол, для якого місцевий Райвиконком виділив будинок. Прокладена у 1935 – 1936 рр. радіолінія уже через два роки потребувала переробки.
14 лютого 1939 р. виїздна колегія Чернігівського обласного суду у м. Конотоп у закритому режимі розглянула справу по звинуваченню І.Ф. Кадуна. Від визнання своєї провини під час судового засідання підсудний відмовився. Але за вироком визнаний винним і засуджений до позбавлення волі строком на 10 років у далеких таборах Союзу та поразки у правах на 5 років. Але 13 квітня 1939 р. висновком судейської колегії з кримінальних справ Верховного суду УРСР вирок було змінено: знято звинувачення в участі у контрреволюційній антирадянській націоналістичній організації та строк позбавлення волі зменшено до 5 років з поразкою в правах на 2 роки.
Можна стверджувати, що до 1964 р. І.Ф. Кадун до Батурина не повернувся. Дружина намагалась полегшити долю чоловіка та повернути його додому. Уже в часи десталінізації, 20 серпня 1964 р. Меланія Василівна Кадун звернулась зі скаргою до Сумського обласного суду про те, що її чоловік засуджений безпідставно і проханням реабілітації. Вказує, що останнє повідомлення від нього, де писав, що відбуває покарання в районі Магадану, отримала перед початком війни. Скарга спонукала до додаткового розслідування «злочину». Були знову опитані свідки, вони не дали показів про антирадянську діяльність І.Ф. Кадуна. За висновком прокуратури Чернігівської області від 16 листопада 1964 р. визнано, що Іларіон Федорович Кадун підлягає реабілітації. Остаточно звинувачення зняті постановою пленуму Верховного суду УРСР від 23 січня 1965 р. Але не відомо, чи дожив репресований до цього дня.
З.М. Сніжок
науковий співробітник
НІКЗ «Гетьманська столиця»
На ілюстрації: Кадун І.Ф. Фото 1936 р.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |