Історія оковитої. Горілка на Чернігівщині

Про створення та перші роки діяльності Чернігівського лікеро-горілчаного заводу купця Туровського

Історія будь-якого продукту є частиною історії діяльності людини, історією умов життя суспільства. Історія продукту — одна зі складових історії в цілому, первинний елемент, «цеглинка», з яких зведена «будівля» людського суспільства. Деякі продукти завжди відігравали важливу роль в історії людства на всіх етапах історичного розвитку суспільства, народу. І горілка відноситься саме до таких продуктів. Слово «водка» широко відоме не лише в нашій країні, але й за кордоном. У той же час мало хто знає його дійсний сенс. «Водка» — не що інше, як «вода», але лише в зменшувальній формі. Отриманий в Італії в 12 столітті винний спирт використовувався спочатку в лікарських цілях під назвою «жива вода». Горілка пройшла довгий шлях становлення і розвитку — як відносно закріплення за нею терміну «водка», так і в плані виробництва.

Горілчана Чернігівщина

У 17 ст. винокуріння набуло поширення в Чернігівському полку. Основною сировиною для отримання горілки було жито, а трохи згодом — картопля. У звичайній винокурні за добу переробляли 7–10 пудів жита й отримували 4–6 відер хмільного напою. Винокуріння було однією з головних статей доходу. Ця галузь активно розвивалась.
У 1786 році на Чернігівщині нараховувалось 14 винокурень, у цьому ж році була введена монополія на виробництво горілки.
Становлення спиртової промисловості на території України пішло активніше з 1820 р., коли в Україні з'явилися перші парові гуральні. Чернігівська губернія на початок ХІХ ст. відносилась до числа густонаселених губерній Російської імперії. Цьому сприяло вигідне географічне положення, сприятливий клімат та родючі ґрунти. На середину ХІХ ст. чисельність населення Чернігівської губернії склала 1 461 866 осіб, із них 37,6% були кріпосні.

Становлення монополії

На середину 19 століття значне місце в економіці України посідала винокурна промисловість. Правда, введення в липні 1861 p. норми виходу спирту, за яку власник заводу мав сплачувати державі акциз незалежно від виробничих показників підприємства, призвело до того, що багато невеликих винокурень припинило своє існування. Для горілчаної промисловості, як і для цукрової, характерним було застосування нової техніки, концентрація виробництва.
Саме в цей час промисловцем Туровським у 1860 році засновується Чернігівський лікеро-горілчаний завод. Газета «Чернігівські губернські відомості» повідомляла, що на завод був запрошений досвідчений фахівець-дистилятор Эрисм. Асортимент алкогольної продукції був дуже різноманітний: заводом випускалися 23 різні напої (спирти, роми, бальзами, настоянки, наливки).
Статистичні дані з виробництва горілки за 1860–1861 роки повідомляють, що в Чернігові для вироблення горілок і хлібного вина працювало 5 заводів: купця Туровського (найбільший із виробничих обсягів), купців Мар’янова, Ясковського, Халфіна, Биховського.
У 1862–1863 pp. в Україні працювало 1485 горілчаних підприємств. Для виробництва горілки, що займала важливе місце в розвитку переробної промисловості, використовувалася велика кількість борошна, а згодом — картоплі та патоки. У ході концентрації виробництва відбувалася ліквідація старих невеликих і погано оснащених заводів. Так, по всій Україні на початку 90-их років 19 століття залишилась лише третина заводів, побудованих ще в передреформені роки.

Результати

На виставці предметів сільськогосподарської промисловості, що відбулася в Чернігові 1865 року, похвальними листами були відзначені горілки, вироблені на заводі купця Туровського. У 19 столітті продукція Чернігівського лікеро-горілчаного заводу нагороджувалась на різноманітних ярмарках і виставках.
Завод упродовж багатьох років був одним із головних підприємств Чернігівської області у сфері виробництва горілки. Горілка традиційно була в побуті українців одним із головних продуктів вживання на святах чи на інших урочистостях. Створення такого підприємства було важливою справою, діяльність заводу істотно поповнювала міський бюджет. Загалом лікеро-горілчаний завод перетворював Чернігів на промисловий центр, що, в свою чергу, сприяло збільшенню кількості населення та розвитку міста в цілому.

Данило РИГА,
науковий співробітник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»,
Чернігівська обласна газета "Біла хата"