... І смак довженківських яблук
Я люблю цей музей. Для мене він як дух "Зачарованої Десни".
А ще і як спогад про видатних чоловіків - Олександра Довженка, Івана Козловського та Миколу Адаменка.
Щодо першого - зрозуміло, бо музей в його родовій хаті, на його подвір'ї на В'юнищі, з його речами... З його мукою і любов'ю до мученої та все ж красивенної України. Він і сам був фанатом краси у понівеченому світі.
Козловський, бо то він був штовхачем створення музею Довженка. Коли вперше приїхав "пробивати" цю ідею, голова райвиконкому, старий комуніст, аж збісився: "ЩО?! Цьому гайдамаці!". Знали, добре знали старі комуняки, що Сашко Довженко був у петлюірвських військах і на своє В'юнище приїздив у шапці зі шликом... Та видатний співак- українець "пробив" музей свого побратима.
І Микола Адаменко - коли політв'язень, мічений уральськими таборами, у сосницькій школі займався створенням музейчику Довженка - то очевидно, що бачив у ньому не комуніста (до речі, Довженко був безпартійним, "вичищеним" із компартії), не співрозмовника Сталіна, не пропагандиста Щорса, а щось таки значно більше і потрібніше для України... Про це, до речі, писали і Ліна Костенко, і Євген Сверстюк.
Сосницький музей- заповідник Олександра Довженка сьогодні відзначає своє 65- річчя. Не так давно його рехворматори, для яких дєньгі-дєньгі-дєньгі є богами, хотіли зурочити садибу геніального українця - наприклад, прибрати ворота. Треба ж було якось освоїти гроші... Один - заробітчанин, що сидів, як собака на сіні, на тисячі метрів державного музею, платячи гривню оренди, а другий керував управлінням культури... Їм не вдалося поковорятися тут, хоча "Просвіті" довелося ставити на вуха і народних депутатів...
Основне приміщення музею (експозиційне) - ну, хата, звісно, основніша, але то меморіальна будова - поставлене аже у 1964 році, здається. І зрозуміло, що сьогодні не вміщає всього, що можна і треба показати світу. Тому після війни з кацапами нагальним буде а) надання музею статусу літературно- меморіального заповідника, б) побудова розширеного експозиційного приміщення. Вірю: так і буде. Як і буде сосницький кінофестиваль.
Сивоголовий фанат краси того вартий!
Василь ЧЕПУРНИЙ
PS І особисте: свої книги я завжди в першу чергу представляю в сосницькому музеї Довженка. І до моєї Авдієвки ближче, і наче на суд виношу отим трьом згаданим українцям... Та й потім узвар із довженківських яблук довго смакую
А ще і як спогад про видатних чоловіків - Олександра Довженка, Івана Козловського та Миколу Адаменка.
Щодо першого - зрозуміло, бо музей в його родовій хаті, на його подвір'ї на В'юнищі, з його речами... З його мукою і любов'ю до мученої та все ж красивенної України. Він і сам був фанатом краси у понівеченому світі.
Козловський, бо то він був штовхачем створення музею Довженка. Коли вперше приїхав "пробивати" цю ідею, голова райвиконкому, старий комуніст, аж збісився: "ЩО?! Цьому гайдамаці!". Знали, добре знали старі комуняки, що Сашко Довженко був у петлюірвських військах і на своє В'юнище приїздив у шапці зі шликом... Та видатний співак- українець "пробив" музей свого побратима.
І Микола Адаменко - коли політв'язень, мічений уральськими таборами, у сосницькій школі займався створенням музейчику Довженка - то очевидно, що бачив у ньому не комуніста (до речі, Довженко був безпартійним, "вичищеним" із компартії), не співрозмовника Сталіна, не пропагандиста Щорса, а щось таки значно більше і потрібніше для України... Про це, до речі, писали і Ліна Костенко, і Євген Сверстюк.
Сосницький музей- заповідник Олександра Довженка сьогодні відзначає своє 65- річчя. Не так давно його рехворматори, для яких дєньгі-дєньгі-дєньгі є богами, хотіли зурочити садибу геніального українця - наприклад, прибрати ворота. Треба ж було якось освоїти гроші... Один - заробітчанин, що сидів, як собака на сіні, на тисячі метрів державного музею, платячи гривню оренди, а другий керував управлінням культури... Їм не вдалося поковорятися тут, хоча "Просвіті" довелося ставити на вуха і народних депутатів...
Основне приміщення музею (експозиційне) - ну, хата, звісно, основніша, але то меморіальна будова - поставлене аже у 1964 році, здається. І зрозуміло, що сьогодні не вміщає всього, що можна і треба показати світу. Тому після війни з кацапами нагальним буде а) надання музею статусу літературно- меморіального заповідника, б) побудова розширеного експозиційного приміщення. Вірю: так і буде. Як і буде сосницький кінофестиваль.
Сивоголовий фанат краси того вартий!
Василь ЧЕПУРНИЙ
PS І особисте: свої книги я завжди в першу чергу представляю в сосницькому музеї Довженка. І до моєї Авдієвки ближче, і наче на суд виношу отим трьом згаданим українцям... Та й потім узвар із довженківських яблук довго смакую
Читайте також |
Коментарі (0) |