Голінський етикет
Голінський етикет (еtiquette).
Хтось пирскне: а чи є такий? Та звісно шо є. А не так давно норми голінського етикету були непорушні. І кожна норма того етикету - складного й невипадкового у своїх деталях - мала свою ґенезу, своє джерело.
Перше джерело - козацький звичай, який самі козаки називали ЛИЦАРСЬКИМ. Бо й чужим людям казали просто: "Ми звання лицарського, козацького".
До лицарського звичаю належала, наприклад, традиція берегти хустинку, яку подарувала козакові дівчина чи дружина чи мати - перед походом у військо. Цей етикет у Голінці ще був живий у 1980-их роках, коли хлопцям на проводах до армії давали не одну й не дві, а часто й п'ять хустинок, які йому в'язали на сорочку.
Саме про таку хустину йшлося у вірші Шевченка "Ой хустино, хустиночка, мережана, шита...". Про неї співано й у пісні Павличка "Як я малим збирався на весні..."
Друге джерело - церковна традиція, її складнопідрядна система знаків, достоїнств і навіть самих жестів та рухів - у сакральному просторі храму.
Наші предки-козаки знали ЦЕРКОВНУ традицію досконало. Бачили її змалечку, отримували побожні пояснення, удосконалювали свій внутрішній зір із віком, мудрішаючи як той вітхозавітний старець Симеон.
Одна з давніх, сказати б театральних сцен церковного життя - очікування священником углибині храму своїх мандрівних парафіян. Їм не вибігають назустріч - як би не поривало серце, до них навіть не повертають лице - лише непорушно, ніби ікона, стоячи у тіні іконостасу.
Хто був із приїжджих голінців уважний, той міг спостерегти таку "дивну" поведінку рідних: хазяїн стоїть углибині дворища, непорушний, а часом навіть обернений профілем кудись убік - і ані пари з вуст. А до нього біжать рідні, яких він не бачив рік, 5 чи 25, і тоді він уже ніби поступово "оживає", повертається до тями, "упізнає".
Таке вже зрідка побачиш. Але це - частина голінського Etiquette. Загублений світ правил, які гарантували Лад і Красу в приснопам'ятній Голінці. А тим, хто помирав, казали не марновірне "Земля пухом", а сповненого незбагненного достоїнства Божого чада - "Нехай Царствує!"
Відчуйте різницю...
Всі ці речі я хотів би окремо розписати. Як колись один сучасний журналіст із Лондона Amy Vanderbilt показав РОЗВИТОК і зміни уславленого британського етикету у книзі "Complete Book of Etiquette".
Як і голінський, цей етикет зазнав багатьох змін, але залишився СИСТЕМОЮ, яка відтворює шляхетність англійця у будь-якому поколінні та в будь-якій точці світу. А із шляхетністю постійно відроджується англійська воля до володарювання.
Такої "британської волі" бажав би усім голінцям, їхнім нащадкам. Умова - не брехати самим собі, розвивати здоровий сарказм і НІКОМУ не давати панувати в ріднім краї.
Навіть найбільшим благодєтєлям.
Ростислав МАРТИНЮК
Хтось пирскне: а чи є такий? Та звісно шо є. А не так давно норми голінського етикету були непорушні. І кожна норма того етикету - складного й невипадкового у своїх деталях - мала свою ґенезу, своє джерело.
Перше джерело - козацький звичай, який самі козаки називали ЛИЦАРСЬКИМ. Бо й чужим людям казали просто: "Ми звання лицарського, козацького".
До лицарського звичаю належала, наприклад, традиція берегти хустинку, яку подарувала козакові дівчина чи дружина чи мати - перед походом у військо. Цей етикет у Голінці ще був живий у 1980-их роках, коли хлопцям на проводах до армії давали не одну й не дві, а часто й п'ять хустинок, які йому в'язали на сорочку.
Саме про таку хустину йшлося у вірші Шевченка "Ой хустино, хустиночка, мережана, шита...". Про неї співано й у пісні Павличка "Як я малим збирався на весні..."
Друге джерело - церковна традиція, її складнопідрядна система знаків, достоїнств і навіть самих жестів та рухів - у сакральному просторі храму.
Наші предки-козаки знали ЦЕРКОВНУ традицію досконало. Бачили її змалечку, отримували побожні пояснення, удосконалювали свій внутрішній зір із віком, мудрішаючи як той вітхозавітний старець Симеон.
Одна з давніх, сказати б театральних сцен церковного життя - очікування священником углибині храму своїх мандрівних парафіян. Їм не вибігають назустріч - як би не поривало серце, до них навіть не повертають лице - лише непорушно, ніби ікона, стоячи у тіні іконостасу.
Хто був із приїжджих голінців уважний, той міг спостерегти таку "дивну" поведінку рідних: хазяїн стоїть углибині дворища, непорушний, а часом навіть обернений профілем кудись убік - і ані пари з вуст. А до нього біжать рідні, яких він не бачив рік, 5 чи 25, і тоді він уже ніби поступово "оживає", повертається до тями, "упізнає".
Таке вже зрідка побачиш. Але це - частина голінського Etiquette. Загублений світ правил, які гарантували Лад і Красу в приснопам'ятній Голінці. А тим, хто помирав, казали не марновірне "Земля пухом", а сповненого незбагненного достоїнства Божого чада - "Нехай Царствує!"
Відчуйте різницю...
Всі ці речі я хотів би окремо розписати. Як колись один сучасний журналіст із Лондона Amy Vanderbilt показав РОЗВИТОК і зміни уславленого британського етикету у книзі "Complete Book of Etiquette".
Як і голінський, цей етикет зазнав багатьох змін, але залишився СИСТЕМОЮ, яка відтворює шляхетність англійця у будь-якому поколінні та в будь-якій точці світу. А із шляхетністю постійно відроджується англійська воля до володарювання.
Такої "британської волі" бажав би усім голінцям, їхнім нащадкам. Умова - не брехати самим собі, розвивати здоровий сарказм і НІКОМУ не давати панувати в ріднім краї.
Навіть найбільшим благодєтєлям.
Ростислав МАРТИНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |