Гетьман козаків, Садик- паша і пастух індиків
Дивом дивуюся: чому про цього чоловіка, похованого у нас на Чернігівщині, в селі Пархимів Козелецького району, не знято купу фільмів, не написано гору книжок, адже його біографія настільки фантастична, що й вигадувати письменникам та сценаристам нічого не треба.
З якого боку не візьми: був шляхтичем, а став козаком. Мало того – воював з Росією, а вчителем у ліцеї в нього був вихователь братів російського царя Олександра I. Був Садик- пашою у турків, що вже неймовірно! Писав романи, а закінчив життя, як він сам себе називав, пастухом індиків.
Якщо з особистого життя – то теж пригод повен міх: був п’ять разів одруженим і покінчив життя після зради молодої дружини – грекині. Чому мерли молоді дружини одна за одною – Бог відає…
З літературного – він не тільки знався добре з Адамом Міцкевичем, але й став автором знаменитої свого часу повісті «Вернигора» - антиросійської, з побуту українських козаків та польських шляхтичів. Кажуть літературознавці, що цей твір підштовхнув Тараса Шевченка до написання знаменитої поеми «Гайдамаки». А в Парижі він був журналістом.
Поїздку до Пархимова зініціював представник козацької громади Катерининської церкви Чернігова, заступник директора історичного музею імені В.Тарновського Андрій Лісовий. Він переконаний: «Якщо би така доля була у когось із західних діячів – то, як «Графа Монте- Крісто», зняли б безліч кіноверсій. Для мене Міхал Чайковський – українець, бо був козаком. І наша громада хоче зініціювати такий проект «Забуті\незабуті імена», щоб належно вшанувати тих лицарів зброї, які мають стосунок до Чернігівщини».
Сільський голова Пархимова Сергій Козей давно « в темі» - власне, він і відроджує в селі пам’ять про свого славного жителя. Адже тут донедавна був цілий дубовий гай, що так і зветься – Чайковщина. Проте, уже в наші барижні часи більшість дубів вирізали без відома громади, лишили кіль коро – чи в насмішку, чи для пам’яті.
Сергій Козей: «У селі старі люди мені розповідали про останню молоду дружину Чайковського, яка ходила під рушниками до церкви – над головою у неї тримали. І про самого пана, який дозволяв селянам брати глину для будівництва на своїй землі». Звісно, селяни не вдавались до високої політики – аби глина була та трохи лісу…
Зигзаги долі
Народжений польським шляхтичем на Волині, він мав козацьке походження – у роду трималася легенда про козака Чайку, який буцім-то загинув при обороні Січі від російських військ Текелія. Щоправда, в той час кожна поважаюча себе аристократична родина плекала такі родоводи, що аж гай шумів… А ось те, що його мати була правнучкою гетьмана Брюховецького – таки правда. Щоправда, родичання з таким гетьманом, який зрадив Україну Московії, не доводиться.
"Мати моя, крім любові і прихильності … всіма силами намагалася зробити з мене козака і по духу, і по плоті. , - писав Міхал Чайковський у журналі «Киевская старина»1891 року - Гончих, коней, соколів - всього було в мене в надлишку. Першим моїм учителем був пан А., пристрасний українець - козак, і велику частину своїх уроків я брав, сидячи на коні.
Крім цього вчителя, в мене був старий дядько на ім'я Левко, який розповідав мені казки про знахарів і чародіїв, передавав козацькі перекази, показував в околицях урочища, де відбувалися різні битви, і співав козацькі думки".
Зрозуміло, що в такій сім’ї виріс юнак, який не давав не те, що в кашу плюнути, але й косо на себе зиркнути. Та ще й після смерті батька його виховув дядько, який врятував свого Наполеона під час відступу з Росії, тримав вдома загін козаків, вдягнених у відповідні однострої, і видавав газету накладом …20 штук.
Коли ж юнак вчився у Бердичеві, то навчителями його були колишній вихователь братів російського імператора та …Гулак – Артемовський. Але юнак стає бакалавром …математики і їде продовжувати навчання до Варшави, уже маючи ненависть до московітів. Проте ті його не минають – він стає добрим знайомцем великого князя Костянтина, брата імператора Ніколая I. Йому пропонують чин камер –юнкера – відмовляється. Ще б пак: дядько пообіцяв за це проклясти і позбавити спадщини!
У столиці окупованої Польщі дружить з вельможним князем Адамом Чарторийським, видатними поляками Юліушом Словацьким та Адамом Міцкевичем.
1831 року у Польщі вибухає антиросійське повстання, одним з керівників якого стає (кінематографічні повороти просто неймовірні!) його тесть Кароль Ружицькі. Сам же Міхал, що на той час став власником всіх дібр матері і дядька, які померли, розпускає своїх кріпаків і стає ад’ютантом тестя. Певно, і повоював добре, бо отримав від повстанського уряду звання поручика і якийсь – чи то Золотий чи то Срібний хрест. Свого роду моральна компенсація за конфіскацію москалями його родинного маєтку. Після поразки повстання тікає до Парижу.
Тут він одружується вдруге, цього разу на француженці, і займається журналістикою та літературою. Коли не стало зброї в руках – зброєю стає слово. Його повість «Вернигора» робить автора знаменитим, його перекладають чеською і болгарською. Певно, антимосковські настрої були близькими багатьом слов’янським народам…
Невгамовному Міхалу цього мало – та й не дивно: йому лишень 37 років! На Балканах на гроші поляків створює шпигунську мережу «Східне агентство». Є версія про його участь у перевороті в Сербії, але історики до неї ставляться обережно – в той час вигадок не бракувало. В усякому разі, для чогось же та мережа створювалася. Міхал Чайковський загоряється ідеєю всеслов’янської федерації – звісно, не тієї, про яку мріяв Пушкін, щоб всі слов’янські ріки злилися в російському морі. А тієї, що її проголосило Кирило- Мефодіївське братство, написавши «Закон Божий, або Книгу Буття українського народу» і за яку постраждав Тарас Шевченко. Так ось знавці доволі одностайно твердять, що автором є не Костомаров, а знов таки Міхал Чайковський. Бо й сам Костомаров писав: «"В бытность на Волыни достал я на польском языке написанное сочинение с примесью мало-российского, приписываемое какому-то из польских эмигрантов из Украины, которое я тогда перевел...".
Москалів недооцінювати не варто – міністр внутрішніх справ їхньої імперії Орлов чітко вказує своєму господарю, що «ворохобні» ідеї проти Росії направляються через Чайковського, який перебуває в столиці Османської імперії. Чи ж дивно, що виникає якась інтрига внаслідок якої Міхала позбавляють французького паспорта, він рве стосунки з керівником польських опозиціонерів Адамом Чарторийським, його позбавляють житла і грошей.
Але – не на того напали! Він йде на службу до …султана. І – так, так, приймає мусульманство та вибирає ім’я Мехмед Садик, що не без гумору перекладається, як «вірний». Він втирається в довіру до турецького військового міністра Різа- паші і створює …козацькі загони в турецькій армії, що звуться «казак – алай». А наш Пантелеймон Куліш, який хитався то в сторону русифікації, то на сторону українства, в поемі «Куліш у пеклі» змальовує образ Ляха – Потурнака, в якому легко вгадується наш неймовірний авантюрист.
Чайковський забезпечує свої загони виключно арабськими скакунами, сам малює однострої для своїх вояків і 1854 року вони складають присягу султану. Сам же Міхал отримує символічне знамено Запорізької Січі.
Москва кусає лікті і вимагає видати Чайковського. З якого б дива? Загони Садик – паші успішно воюють в російсько – турецькій війні в Сілістрії та Бухаресті. На короткий час він стає губернатором Румунії, а султан присвоює звання «Око, вухо і правиця престолу». Ну, чим не фантастика! Через рік він взагалі отримує найвище військове звання - беглербея.
До речі, під Бургасом (тепер Болгарія) він засновує місто, яке так і називає – Січ. Там жив предок відомого російського співака Кіркорова – граф Кіркор, підлеглий Чайковського, був першим мером міста.
Є легенда про очолення ним повстання проти султана – але це також може відноситися до численних байок, які вміло розпускав про себе наш герой. Досить сказати, що в Парижі він видав книжку «Козаки в Туреччині», де, звісно, показав себе не з гіршого боку. Зрештою, якби він повстав, то, як мінімум, йому принесли б шнурок на срібній таці, а він натомість мав добру пенсію. Проте з якихось геополітичних розрахунків його милує наступний російський імператор і Міхал Чайковський перебирається в Україну. Спершу в село Борки, тоді в Пархимів під Остром. Тут одружується з гречанкою ( попередня дружина традиційно для Міхала померла) Габріеле Теосколло. Юна дружина народжує старому авантюристові доньку, хрещеним батьком якої стає …імператор Олександр II. Чому? Історики не знають достеменної відповіді.
Молода дружина тікає – за однією версією з управителем маєтку, за іншою – з генералом. Наш авантюристи лишається сам і ото тоді називає себе в листах пастухом індиків. Проте пише ще два романи – "Кирд-кигли" та "Колосся", спогади «С устьев Дуная», повість «Болгарія» ( є версія про його підтримку болгарських повстанців), та «Турецкие анекдоты», де висміює султана та його оточення.
Смерть вірного ад’ютанта остаточно підкошує сили Міхала і він покінчує життя самогубством, хоча ні католицтво, в якому він був хрещений, ні магометанство, яке він приймав з політичною метою, ні православ’я, до якого перейшов уже на наших землях, цього не схвалюють. Пустив кулю собі в скроню. Йшов йому тоді 82-й рік.
Цікава й доля дітей – один син Адам був російським генералом, а другий – турецьким. Першого архів якимось чином потрапив до Михайла Грушевського і той його частково опублікував. А другий був навіть саджаком (губернатором) однієї з провінцій Туреччини. Донька ж одна жила у Відні, будучи дружиною австрійського дипломата, а друга – в Стамбулі, будучи дружиною гірничого інженера.
Могила за сільрадою.
Пробиралися ще снігами – місце поховання встановив сільський голова завдяки дорогій штуці – геолокації. Воно виявилося скраю руїн колгоспного життя – якісь комори, хліви. Все передано в приватні руки, як майнові паї, тому знести не можна. Уявляю, як бридилися польські дипломати, що приїхали на відкриття пам’ятного знаку Міхалу Чайковському! Тепер є ідея позвати сюди ще й турків. Треба б і болгар… Унікальний чоловік – отак завис між чотирма імперіями, між кількома народами
«Для нас він українець, тому вулицю в селі назвали його іменем» – каже сільський голова Сергій Козей.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
З якого боку не візьми: був шляхтичем, а став козаком. Мало того – воював з Росією, а вчителем у ліцеї в нього був вихователь братів російського царя Олександра I. Був Садик- пашою у турків, що вже неймовірно! Писав романи, а закінчив життя, як він сам себе називав, пастухом індиків.
Якщо з особистого життя – то теж пригод повен міх: був п’ять разів одруженим і покінчив життя після зради молодої дружини – грекині. Чому мерли молоді дружини одна за одною – Бог відає…
З літературного – він не тільки знався добре з Адамом Міцкевичем, але й став автором знаменитої свого часу повісті «Вернигора» - антиросійської, з побуту українських козаків та польських шляхтичів. Кажуть літературознавці, що цей твір підштовхнув Тараса Шевченка до написання знаменитої поеми «Гайдамаки». А в Парижі він був журналістом.
Поїздку до Пархимова зініціював представник козацької громади Катерининської церкви Чернігова, заступник директора історичного музею імені В.Тарновського Андрій Лісовий. Він переконаний: «Якщо би така доля була у когось із західних діячів – то, як «Графа Монте- Крісто», зняли б безліч кіноверсій. Для мене Міхал Чайковський – українець, бо був козаком. І наша громада хоче зініціювати такий проект «Забуті\незабуті імена», щоб належно вшанувати тих лицарів зброї, які мають стосунок до Чернігівщини».
Сільський голова Пархимова Сергій Козей давно « в темі» - власне, він і відроджує в селі пам’ять про свого славного жителя. Адже тут донедавна був цілий дубовий гай, що так і зветься – Чайковщина. Проте, уже в наші барижні часи більшість дубів вирізали без відома громади, лишили кіль коро – чи в насмішку, чи для пам’яті.
Сергій Козей: «У селі старі люди мені розповідали про останню молоду дружину Чайковського, яка ходила під рушниками до церкви – над головою у неї тримали. І про самого пана, який дозволяв селянам брати глину для будівництва на своїй землі». Звісно, селяни не вдавались до високої політики – аби глина була та трохи лісу…
Зигзаги долі
Народжений польським шляхтичем на Волині, він мав козацьке походження – у роду трималася легенда про козака Чайку, який буцім-то загинув при обороні Січі від російських військ Текелія. Щоправда, в той час кожна поважаюча себе аристократична родина плекала такі родоводи, що аж гай шумів… А ось те, що його мати була правнучкою гетьмана Брюховецького – таки правда. Щоправда, родичання з таким гетьманом, який зрадив Україну Московії, не доводиться.
"Мати моя, крім любові і прихильності … всіма силами намагалася зробити з мене козака і по духу, і по плоті. , - писав Міхал Чайковський у журналі «Киевская старина»1891 року - Гончих, коней, соколів - всього було в мене в надлишку. Першим моїм учителем був пан А., пристрасний українець - козак, і велику частину своїх уроків я брав, сидячи на коні.
Крім цього вчителя, в мене був старий дядько на ім'я Левко, який розповідав мені казки про знахарів і чародіїв, передавав козацькі перекази, показував в околицях урочища, де відбувалися різні битви, і співав козацькі думки".
Зрозуміло, що в такій сім’ї виріс юнак, який не давав не те, що в кашу плюнути, але й косо на себе зиркнути. Та ще й після смерті батька його виховув дядько, який врятував свого Наполеона під час відступу з Росії, тримав вдома загін козаків, вдягнених у відповідні однострої, і видавав газету накладом …20 штук.
Коли ж юнак вчився у Бердичеві, то навчителями його були колишній вихователь братів російського імператора та …Гулак – Артемовський. Але юнак стає бакалавром …математики і їде продовжувати навчання до Варшави, уже маючи ненависть до московітів. Проте ті його не минають – він стає добрим знайомцем великого князя Костянтина, брата імператора Ніколая I. Йому пропонують чин камер –юнкера – відмовляється. Ще б пак: дядько пообіцяв за це проклясти і позбавити спадщини!
У столиці окупованої Польщі дружить з вельможним князем Адамом Чарторийським, видатними поляками Юліушом Словацьким та Адамом Міцкевичем.
1831 року у Польщі вибухає антиросійське повстання, одним з керівників якого стає (кінематографічні повороти просто неймовірні!) його тесть Кароль Ружицькі. Сам же Міхал, що на той час став власником всіх дібр матері і дядька, які померли, розпускає своїх кріпаків і стає ад’ютантом тестя. Певно, і повоював добре, бо отримав від повстанського уряду звання поручика і якийсь – чи то Золотий чи то Срібний хрест. Свого роду моральна компенсація за конфіскацію москалями його родинного маєтку. Після поразки повстання тікає до Парижу.
Тут він одружується вдруге, цього разу на француженці, і займається журналістикою та літературою. Коли не стало зброї в руках – зброєю стає слово. Його повість «Вернигора» робить автора знаменитим, його перекладають чеською і болгарською. Певно, антимосковські настрої були близькими багатьом слов’янським народам…
Невгамовному Міхалу цього мало – та й не дивно: йому лишень 37 років! На Балканах на гроші поляків створює шпигунську мережу «Східне агентство». Є версія про його участь у перевороті в Сербії, але історики до неї ставляться обережно – в той час вигадок не бракувало. В усякому разі, для чогось же та мережа створювалася. Міхал Чайковський загоряється ідеєю всеслов’янської федерації – звісно, не тієї, про яку мріяв Пушкін, щоб всі слов’янські ріки злилися в російському морі. А тієї, що її проголосило Кирило- Мефодіївське братство, написавши «Закон Божий, або Книгу Буття українського народу» і за яку постраждав Тарас Шевченко. Так ось знавці доволі одностайно твердять, що автором є не Костомаров, а знов таки Міхал Чайковський. Бо й сам Костомаров писав: «"В бытность на Волыни достал я на польском языке написанное сочинение с примесью мало-российского, приписываемое какому-то из польских эмигрантов из Украины, которое я тогда перевел...".
Москалів недооцінювати не варто – міністр внутрішніх справ їхньої імперії Орлов чітко вказує своєму господарю, що «ворохобні» ідеї проти Росії направляються через Чайковського, який перебуває в столиці Османської імперії. Чи ж дивно, що виникає якась інтрига внаслідок якої Міхала позбавляють французького паспорта, він рве стосунки з керівником польських опозиціонерів Адамом Чарторийським, його позбавляють житла і грошей.
Але – не на того напали! Він йде на службу до …султана. І – так, так, приймає мусульманство та вибирає ім’я Мехмед Садик, що не без гумору перекладається, як «вірний». Він втирається в довіру до турецького військового міністра Різа- паші і створює …козацькі загони в турецькій армії, що звуться «казак – алай». А наш Пантелеймон Куліш, який хитався то в сторону русифікації, то на сторону українства, в поемі «Куліш у пеклі» змальовує образ Ляха – Потурнака, в якому легко вгадується наш неймовірний авантюрист.
Чайковський забезпечує свої загони виключно арабськими скакунами, сам малює однострої для своїх вояків і 1854 року вони складають присягу султану. Сам же Міхал отримує символічне знамено Запорізької Січі.
Москва кусає лікті і вимагає видати Чайковського. З якого б дива? Загони Садик – паші успішно воюють в російсько – турецькій війні в Сілістрії та Бухаресті. На короткий час він стає губернатором Румунії, а султан присвоює звання «Око, вухо і правиця престолу». Ну, чим не фантастика! Через рік він взагалі отримує найвище військове звання - беглербея.
До речі, під Бургасом (тепер Болгарія) він засновує місто, яке так і називає – Січ. Там жив предок відомого російського співака Кіркорова – граф Кіркор, підлеглий Чайковського, був першим мером міста.
Є легенда про очолення ним повстання проти султана – але це також може відноситися до численних байок, які вміло розпускав про себе наш герой. Досить сказати, що в Парижі він видав книжку «Козаки в Туреччині», де, звісно, показав себе не з гіршого боку. Зрештою, якби він повстав, то, як мінімум, йому принесли б шнурок на срібній таці, а він натомість мав добру пенсію. Проте з якихось геополітичних розрахунків його милує наступний російський імператор і Міхал Чайковський перебирається в Україну. Спершу в село Борки, тоді в Пархимів під Остром. Тут одружується з гречанкою ( попередня дружина традиційно для Міхала померла) Габріеле Теосколло. Юна дружина народжує старому авантюристові доньку, хрещеним батьком якої стає …імператор Олександр II. Чому? Історики не знають достеменної відповіді.
Молода дружина тікає – за однією версією з управителем маєтку, за іншою – з генералом. Наш авантюристи лишається сам і ото тоді називає себе в листах пастухом індиків. Проте пише ще два романи – "Кирд-кигли" та "Колосся", спогади «С устьев Дуная», повість «Болгарія» ( є версія про його підтримку болгарських повстанців), та «Турецкие анекдоты», де висміює султана та його оточення.
Смерть вірного ад’ютанта остаточно підкошує сили Міхала і він покінчує життя самогубством, хоча ні католицтво, в якому він був хрещений, ні магометанство, яке він приймав з політичною метою, ні православ’я, до якого перейшов уже на наших землях, цього не схвалюють. Пустив кулю собі в скроню. Йшов йому тоді 82-й рік.
Цікава й доля дітей – один син Адам був російським генералом, а другий – турецьким. Першого архів якимось чином потрапив до Михайла Грушевського і той його частково опублікував. А другий був навіть саджаком (губернатором) однієї з провінцій Туреччини. Донька ж одна жила у Відні, будучи дружиною австрійського дипломата, а друга – в Стамбулі, будучи дружиною гірничого інженера.
Могила за сільрадою.
Пробиралися ще снігами – місце поховання встановив сільський голова завдяки дорогій штуці – геолокації. Воно виявилося скраю руїн колгоспного життя – якісь комори, хліви. Все передано в приватні руки, як майнові паї, тому знести не можна. Уявляю, як бридилися польські дипломати, що приїхали на відкриття пам’ятного знаку Міхалу Чайковському! Тепер є ідея позвати сюди ще й турків. Треба б і болгар… Унікальний чоловік – отак завис між чотирма імперіями, між кількома народами
«Для нас він українець, тому вулицю в селі назвали його іменем» – каже сільський голова Сергій Козей.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |