Чию історію підтримує Український культурний фонд?
«Київська держава, право , культура були утвором однієї народності – українсько-руської».
Тисячолітня княжа Русь «була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія».
«На цій землі український народ, або краще сказати ті люде, від яких пішов теперішній український народ, - бо вони себе звали давніше різними іншими йменнями – живуть не менше, як півтори тисячі літ».
Це висновки академіка Михайла Грушевського, що стали основою української наукової історіографії і які узаконено в Акті проголошення незалежності (1991), де чітко написано про «тисячолітню традицію українського державотворення».
На жаль, цієї базової інформації дотепер не знають в Українському культурному фонді (УКФ) і тому у розпал війни за ідентичність фінансують проєкти, які у темі державної історії замість просвітництва пропагують «баламутство» (термін Грушевського). Йдеться про фільм «Вишгород стародавній», що за підтримки УКФ вийшов у вересні 2025 року. У ньому на підставі археологічних матеріалів та 3D-реконструкцій мовиться про Вишгород Х-ХІІІ століть.
Із 3D-реконструкцією у стрічці вийшло непогано. З інформаційним супроводом – украй кепсько: він майже повністю підпорядкований нормам імперського «русского міра»
«Як у середньовіччі, у нижньому Подніпров’ї утворилася держава з центром у Києві?» – ставить таке запитання автор сценарію на початку фільму. Власне, відповідь на нього академік Грушевський дав ще 1904 року, науково обґрунтувавши висновки про Русь – українську державу, створену українським етносом. Упродовж наступних ста з гаком років аргументи Грушевського примножили своїми фундаментальними працями десятки видатних науковців.
Докторка історії Наталія Полонська-Василенко називала Русь – «Українською державою, яка за Володимира стала на одне з перших місць у Європі».
Доктор історії Ярослав Дашкевич стверджував¸ що «історія української нації починається в період утворення першої національної держави – Русь» (так само вважав і Грушевський: «наше національне буття починається з доби Володимира Великого»)
За Олександром Алфьоровим, директором УІНП, «Русь – це середньовічна українська держава».
Але у фільмі «Вишгород стародавній» тисячолітню державу Русь «українською» не назвав ніхто. У стрічці йдеться про «давньоруську державу», «давньоруський час», «давньоруських князів», «давньоруський Вишгород»…
Але «давньоруський» – це термін з імперської історії. 2016 року диктатор Путін навіть видав спеціальне розпорядження, звелівши у російських підручниках з історії княжу Русь «называть Древнерусским государством. Основателей Киева – варягами, а события подписания договоров 1654 года – добровольным переходом украинцев под Московское покровительство».
Спільні назви – спільна історія. Імперія упродовж століть нав'язувала українцям розгляд історії України, як безпосередньої частини не світової, а російської історії. То невже в Українському культурному фонді дотепер у це вірять?
Далі. Історик Вадим Арістов, розповідаючи у фільмі про людей «русь», стверджує, що «це спільнота, відносно невелика, яка живе у Києві і десь біля Києва і більше ніде… яка оточена слов'янами… це фактично східні вікінги» (вікінги – вони ж нормани або варяги – Авт.) Ці східні вікінги, як стверджує Арістов, і спричинилися до «виникнення ранньої державності і це буде Києворуська держава». Як тут не згадати путінський наказ – «основателей Києва называть варягами». Щоправда Арістов у своїх висновках посилається не на диктатора Путіна, а на трактат Х століття імператора Константина Багрянородного. Але чим обумовлено саме таке тлумачення цього історичного джерела?
Бо академік Грушевський, дослідивши цей самий текст, дійшов зовсім інших висновків і у своїх працях пише так: «Звістки, зібрані цісарем Константином Порфірородним в середині Х ст. вже згадують окремі українські племена: уличів, деревлян, лучан і русь київську…. На правім боці Дніпра коло Києва сиділи поляни, інакше звані руссю…»
Академік Грушевський, дослідивши скандинавські саги, також стверджує, що у цих творах «ніколи не ототожнюють варягів з Руссю. Русь для них чужа земля».
«Трудно вірити, – писав Грушевський, – що ім’я руське до Києва було принесене варязькими дружинами з Новгороду: дивно чому не пристало це ім’я до Новгороду, а тільки до Києва, саме до київської околиці, Полянської землі?».
Михайло Брайчевський – «найбільший історик другої половини ХХ століття» – так само стверджував, що середньовічна Русь – це була українська держава, а теорію про її створення вікінгами називав «абсолютно хибною». І так само хибною вважав «тезу про скандинавське коріння імені «Русь», аргументуючи, що Русь – це самоназва українських племен.
Академік НАН України Григорій Півторак у своїх працях пише про Русь – «ранньоукраїнську державу», яку створили українські племена.
Список можна продовжувати десятками цитат іменитих науковців, які своїми фундаментальними дослідженнями примножили вчення Грушевського про Русь – Україну. Популяризація такої інформації дощенту руйнує кремлівські міфи про «общерусскую историю» та «Русь-Россию», якими Москва окупувала голови мільйонів українців задовго до широкомасштабного вторгнення.
Але чому ж у розпал війни за ідентичність УКФ підтримує проєкти, які працюють проти нашої головної інформаційної зброї – правдивої історії?
Перекручену історію у фільмі переповідають і відповідною мовою. Приміром, торгово-ремісничий район середньовічного Вишгорода, де був великий гончарний центр, археологи називають «посадом». Якщо орієнтуватися на тлумачення у словниках російської мови, то так. А якщо на українські академічні словники, то «частина міста, де жили люди однієї професії» – це «слобода», «слобідка». «Посад» в українській мові означає «покуття, почесне місце на весіллі для наречених».
На жаль, у фільмі чомусь не згадано про особливу святиню середньовічного Вишгорода – ікону Богородиці Ніжності, яку 1131 року з Константинополя передали великому київському князю Мстиславу (сину Володимира Мономаха). Згідно з переказом, автором образу був євангеліст Лука. Мстислав поставив чудотворну святиню у Вишгородській церкві, де вона перебувала до 1155 року допоки її звідти вночі не викрав майбутній засновник Московії Андрій Боголюбський. І в такий спосіб започаткував багатовікову традицію грабунку і мародерства, що стала вирішальною в історії Московського царства. Незламну відданість цій традиції московські окупанти демонструють сьогодні в Україні. Ікона донині перебуває в Москві, там її називають Владімірской, але насправді Вишгородська Богородиця Ніжності є національною святинею українців. Чому це замовчувати?
На завершення фільму «Вишгород стародавній» директорка Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко, говорить про бажання продовжувати дослідження міста і висловлює впевненість, «що попереду нас чекає велика кількість унікальних відкриттів, які будуть в основі правильного трактування історії нашої держави».
Чудовий задум. Але щоби вдруге не вийшла халепа, для правильного трактування історії України потрібно керуватися не путінськими розпорядженнями, а фундаментальними працями видатних українських істориків, за якими стоять десятки томів наукових аргументів. Лише за такої умови це може дати потрібний результат «для нащадків», як того прагне Влада Литовченко.
А поки що замість просвітницького проєкту для українців вийшла підмога для кремлівських пропагандистів.
Ірина КОСТЕНКО, Главком
Тисячолітня княжа Русь «була найбільшою українською державою, яку пам’ятає наша історія».
«На цій землі український народ, або краще сказати ті люде, від яких пішов теперішній український народ, - бо вони себе звали давніше різними іншими йменнями – живуть не менше, як півтори тисячі літ».
Це висновки академіка Михайла Грушевського, що стали основою української наукової історіографії і які узаконено в Акті проголошення незалежності (1991), де чітко написано про «тисячолітню традицію українського державотворення».
На жаль, цієї базової інформації дотепер не знають в Українському культурному фонді (УКФ) і тому у розпал війни за ідентичність фінансують проєкти, які у темі державної історії замість просвітництва пропагують «баламутство» (термін Грушевського). Йдеться про фільм «Вишгород стародавній», що за підтримки УКФ вийшов у вересні 2025 року. У ньому на підставі археологічних матеріалів та 3D-реконструкцій мовиться про Вишгород Х-ХІІІ століть.
Із 3D-реконструкцією у стрічці вийшло непогано. З інформаційним супроводом – украй кепсько: він майже повністю підпорядкований нормам імперського «русского міра»
«Як у середньовіччі, у нижньому Подніпров’ї утворилася держава з центром у Києві?» – ставить таке запитання автор сценарію на початку фільму. Власне, відповідь на нього академік Грушевський дав ще 1904 року, науково обґрунтувавши висновки про Русь – українську державу, створену українським етносом. Упродовж наступних ста з гаком років аргументи Грушевського примножили своїми фундаментальними працями десятки видатних науковців.
Докторка історії Наталія Полонська-Василенко називала Русь – «Українською державою, яка за Володимира стала на одне з перших місць у Європі».
Доктор історії Ярослав Дашкевич стверджував¸ що «історія української нації починається в період утворення першої національної держави – Русь» (так само вважав і Грушевський: «наше національне буття починається з доби Володимира Великого»)
За Олександром Алфьоровим, директором УІНП, «Русь – це середньовічна українська держава».
Але у фільмі «Вишгород стародавній» тисячолітню державу Русь «українською» не назвав ніхто. У стрічці йдеться про «давньоруську державу», «давньоруський час», «давньоруських князів», «давньоруський Вишгород»…
Але «давньоруський» – це термін з імперської історії. 2016 року диктатор Путін навіть видав спеціальне розпорядження, звелівши у російських підручниках з історії княжу Русь «называть Древнерусским государством. Основателей Киева – варягами, а события подписания договоров 1654 года – добровольным переходом украинцев под Московское покровительство».
Спільні назви – спільна історія. Імперія упродовж століть нав'язувала українцям розгляд історії України, як безпосередньої частини не світової, а російської історії. То невже в Українському культурному фонді дотепер у це вірять?
Далі. Історик Вадим Арістов, розповідаючи у фільмі про людей «русь», стверджує, що «це спільнота, відносно невелика, яка живе у Києві і десь біля Києва і більше ніде… яка оточена слов'янами… це фактично східні вікінги» (вікінги – вони ж нормани або варяги – Авт.) Ці східні вікінги, як стверджує Арістов, і спричинилися до «виникнення ранньої державності і це буде Києворуська держава». Як тут не згадати путінський наказ – «основателей Києва называть варягами». Щоправда Арістов у своїх висновках посилається не на диктатора Путіна, а на трактат Х століття імператора Константина Багрянородного. Але чим обумовлено саме таке тлумачення цього історичного джерела?
Бо академік Грушевський, дослідивши цей самий текст, дійшов зовсім інших висновків і у своїх працях пише так: «Звістки, зібрані цісарем Константином Порфірородним в середині Х ст. вже згадують окремі українські племена: уличів, деревлян, лучан і русь київську…. На правім боці Дніпра коло Києва сиділи поляни, інакше звані руссю…»
Академік Грушевський, дослідивши скандинавські саги, також стверджує, що у цих творах «ніколи не ототожнюють варягів з Руссю. Русь для них чужа земля».
«Трудно вірити, – писав Грушевський, – що ім’я руське до Києва було принесене варязькими дружинами з Новгороду: дивно чому не пристало це ім’я до Новгороду, а тільки до Києва, саме до київської околиці, Полянської землі?».
Михайло Брайчевський – «найбільший історик другої половини ХХ століття» – так само стверджував, що середньовічна Русь – це була українська держава, а теорію про її створення вікінгами називав «абсолютно хибною». І так само хибною вважав «тезу про скандинавське коріння імені «Русь», аргументуючи, що Русь – це самоназва українських племен.
Академік НАН України Григорій Півторак у своїх працях пише про Русь – «ранньоукраїнську державу», яку створили українські племена.
Список можна продовжувати десятками цитат іменитих науковців, які своїми фундаментальними дослідженнями примножили вчення Грушевського про Русь – Україну. Популяризація такої інформації дощенту руйнує кремлівські міфи про «общерусскую историю» та «Русь-Россию», якими Москва окупувала голови мільйонів українців задовго до широкомасштабного вторгнення.
Але чому ж у розпал війни за ідентичність УКФ підтримує проєкти, які працюють проти нашої головної інформаційної зброї – правдивої історії?
Перекручену історію у фільмі переповідають і відповідною мовою. Приміром, торгово-ремісничий район середньовічного Вишгорода, де був великий гончарний центр, археологи називають «посадом». Якщо орієнтуватися на тлумачення у словниках російської мови, то так. А якщо на українські академічні словники, то «частина міста, де жили люди однієї професії» – це «слобода», «слобідка». «Посад» в українській мові означає «покуття, почесне місце на весіллі для наречених».
На жаль, у фільмі чомусь не згадано про особливу святиню середньовічного Вишгорода – ікону Богородиці Ніжності, яку 1131 року з Константинополя передали великому київському князю Мстиславу (сину Володимира Мономаха). Згідно з переказом, автором образу був євангеліст Лука. Мстислав поставив чудотворну святиню у Вишгородській церкві, де вона перебувала до 1155 року допоки її звідти вночі не викрав майбутній засновник Московії Андрій Боголюбський. І в такий спосіб започаткував багатовікову традицію грабунку і мародерства, що стала вирішальною в історії Московського царства. Незламну відданість цій традиції московські окупанти демонструють сьогодні в Україні. Ікона донині перебуває в Москві, там її називають Владімірской, але насправді Вишгородська Богородиця Ніжності є національною святинею українців. Чому це замовчувати?
На завершення фільму «Вишгород стародавній» директорка Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко, говорить про бажання продовжувати дослідження міста і висловлює впевненість, «що попереду нас чекає велика кількість унікальних відкриттів, які будуть в основі правильного трактування історії нашої держави».
Чудовий задум. Але щоби вдруге не вийшла халепа, для правильного трактування історії України потрібно керуватися не путінськими розпорядженнями, а фундаментальними працями видатних українських істориків, за якими стоять десятки томів наукових аргументів. Лише за такої умови це може дати потрібний результат «для нащадків», як того прагне Влада Литовченко.
А поки що замість просвітницького проєкту для українців вийшла підмога для кремлівських пропагандистів.
Ірина КОСТЕНКО, Главком
| Читайте також |
| Коментарі (0) |