реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ

Генерал, що пішов проти системи

Його вдячно мають пам'ятати два народи - український і кримсько-татарський, бо генерал Петро Григоренко боровся за свободу обох. Щоправда, мали б шанувати і росіяни, бо ж він захищав і Росію від нацистів і від комуністів, коли став членом - засновником московської Гельсинської групи. Але на вдячність від росіян, тотально зазомбованих імперською пропагандою рашизму, наразі сподіватися не доводиться.

А ось українці мали б згадати сьогодні 115-у річницю видатного українця, із Запоріжчини родом. Він народився 1907 року і був організатором комсомолу в рідному селі, ставши навіть членом ЦК ЛКСМУ. Голод 1933 року благополучно обминув, бо в цей час навчався та служив у військах, де інформація мало просочувалась. Вірив він тобто партії і Лєніну- Сталіну, як мільйони його ровесників. Хоча коли 1938 року заарештували в Запоріжжі його брата - він, слухач військової академії, добився прийому у генерального прокурора сумновідомого Вишинського і, як не дивно, система відступилася - брата випустили, а кількох організаторів репресій посадили. Ну, як не увірувати у справедливість радянської влади?

Петро Григоренко воює на Халхин- Голі, де отримує поранення. Потім друга світова, де він - начальник штабу, поранений, стає полковником, отримує ордени і медалі.

Після війни викладає у військовій академії, захищає кандидатську дисертацію, отримує звання генерал- майора, виступає автором 83 робіт з військової науки.

ХХ з'їзд КПРС став переламним і Петро Григоренко так виступає на партійній конференції, що його переводять аж в Уссурійськ. У відпустці в Москві, він, все ще наївний, створює підпільну спілку за ленінізм. Пише листівки про розстріли в Новочеркаську, про продовольчу біду - біля 100 листівок було поширено у військових частинах. Звісно, його КГБ заарештовує і він визнає авторство - його направляють на психіатричну експертизу, що визнає його неосудним. Ще б пак: генерал, фронтовик проти політики партії! Його позбавляють звань, нагород і пенсії.

Петро Григоренко працює після усунення Хрущова будівельником, сторожем, вантажником. Знайомиться з московськими правозахисниками і включається в їх діяльність. Але на відміну від московських дисидентів - майже всуціль євреїв, він відкрито бере участь у мітингу кримських татар і вимагає заарештувати себе разом з ними. Заарештовують його у Ташкенті, де він виступав на захист кримських татар і цього разу психіатрична експертиза визнала його вже осудним. Генерала примусово лікують у психлікарні, а міжнародна громадськість дізнається про його арешт та репресії. Через майже 5 років його звільняють завдяки візиту Ніксона.

Продовжує виступати на захист кримських татар і стає членом -засновником Української Гельсинської групи. У листопаді 1977 року отримав дозвіл на поїздку до США для лікування і 30 листопада виїхав з СРСР. Президія Верховної Ради СРСР від 13 лютого 1978 року позбавила його радянського громадянства «за дії, що ганьблять звання громадянина СРСР». Дізнавшись про це, Григоренко дав у Нью-Йорку прес-конференцію, де заявив, що це — найсумніший день у його житті

Помер у Нью-Йорку, похований на православному цвинтарі в Сант-Банд-Бруці: до кінця життя він прийшов до автокефальної української православної церкви і до усвідомлення себе українцем.

Василь ЧЕПУРНИЙ



Теги:УГС, кримські татари, Петро Григоренко, дисиденти


Читайте також



Коментарі (0)
avatar