Дуже потрібний Непотрібний
Останнім часом від одного тільки слова «реформи» починає лихоманити. І хоч реформи медицини ще попереду, у багатьох людей склалося враження, що в цій галузі все зводиться до скорочення сільських лікарень. Лікарня в смт Березна Менського району ще 20 років тому приймала хворих з усіх навколишніх сіл. Тут було дитяче відділення, хірургія, терапія, інфекційне відділення і пологовий будинок. Нині залишились тільки терапевтичне відділення та поліклініка. Для місцевих мешканців це серйозна проблема, бо не кожен має змогу поїхати до міста лікувати зуби або отримати амбулаторне лікування від лікаря-спеціаліста. Ось, наприклад, Світлана Іванівна, мешканка смт Березни говорить:
— На обстеження та лікування в місті я витрачаю дуже багато часу та грошей, мені 60 років, у моєму віці це дуже важко. Чому я повинна кожен раз витрачати 20 гривень, щоб з'їздити до міста, чому я не можу отримати належне лікування в нашій селищній лікарні? Я вважаю, що наші державні керівники повинні підтримувати сільські лікарні, а не закривати їх.
У березнянській лікарні залишилось лікарів небагато, молоді спеціалісти з міста не хочуть їхати до села, адже зарплатня в лікаря невелика, а робота відповідальна.
Давно працює в березнянській лікарні лікар-терапевт Анатолій Володимирович Непотрібний. Він навчався в Одеському медичному училищі №3, після армії закінчив медичний університет, потім проходив інтернатуру в Чернігівській міській лікарні №1 в інфарктному відділенні. А потім отримав направлення на роботу до березнянської лікарні. І ось уже 27 років Анатолій Володимирович працює в березнянській лікарні. Приймає хворих у поліклініці, лікує в стаціонарі. Він застосовує в лікуванні голкотерапію, професійний масаж, мануальну рефлексотерапію.
Дружина Анатолія Непотрібного Олена Андріївна — також лікар, вона працює в цьому ж закладі педіатром. Діти також пішли шляхом батьків: старша донька Вікторія закінчила медичний університет, а менша, Анжеліка, перейшла на другий курс медичного університету імені Богомольця в Києві.
Чи задоволений лікар тим, що діти обрали таку відповідальну і шляхетну професію? Відповів так:
— П’ятдесят на п'ятдесят. Так, наша професія необхідна та шляхетна. Лікувати й рятувати людям життя — це покликання. Але молоді спеціалісти не хочуть їхати до сільської лікарні, вони не можуть набути тут необхідного лікарського досвіду. Не хотілося б, щоб мої діти працювали в таких умовах, у яких працюю я. Через недостатнє фінансування наша лікарня не може закупити необхідне обладнання та медикаменти. У нас навіть немає бензину, щоб відправити в район або область хворого. Лікарні потрібні гінеколог, хірург та інші спеціалісти.
— Через це, напевне, страждають не тільки місцеві мешканці…
— У нас дуже багато випадків, коли в екстреній ситуації треба прийняти пологи або провести операцію, але немає ні апаратури, ні найнеобхідніших умов для цього. Ми намагаємось робити все, що від нас залежить. Також наші лікарі підвищують кваліфікацію на курсах у Києві, Чернігові, Харкові кожні 5років. Хотілося б, щоб наші люди були впевнені в тому, що коли вони звернуться до нашої березнянської лікарні, то їм буде надане необхідне ефективне лікування в будь-якій складній ситуації.
Марина ЄВГАН, студентка- практикантка газети "Сіверщина"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |