Дух вітру

Коли їх відкрив Колумб, вони не знали колеса. Зате знали дещо таке, що не відомо було європейцям. Завдяки диким індіанцям цивілізований світ дістав лосини, мокасини, томагавки, тотемні маски, мову жестів, систему сигналів дзеркалами, «люльку миру» і безліч сюжетів для вестернів. Вони не знали письма, зате створили майже чотириста мов. А головне – витворили особливу філософію живого світу, навіяну вітром прерій, силою бізонів, мовчанням каменя, мелодією ріки, шептанням вогню, знаками від духів, принадністю краєвидів. Вони сповідували радість і красу світу. «Наді мною – краса, піді мною – краса. І коли я покину тіло – я теж піду стежкою краси». Проповідували приязнь і людяність. «Я був на краю землі. Я був на краю вод. Я був на краю неба. Я був на краю гір. І не знайшов нікого, хто не був би моїм другом».

Ця дитинно свіжа, сувора, оповита поетичною містичністю мудрість проникливо потрапляє в серце, як стріла

Для того, щоб почути себе, потрібні мовчазні дні.
Навіть мертва риба можде пливти за течією.
Якщо ти помітив, що скачеш на мертвому коні – злазь.
Для того, щоб зрозуміти себе, поспілкуйся з каменем у горах.
Коли Великий Дух дає новий день, він посилає його – всьому.
Життя схоже на дихання бізона взимку.
«Треба» – лише вмерти.
Спочатку поглянь на сліди своїх мокасинів, перш ніж судити вади інших.
Пам’ятай, що людина теж тварина, тільки розумна.
У всього в світі – своя пісня.
Добра людина бачить добрі знаки.
Життя тече зсередини назовні. Слідуючи цьому, сам станеш істиною.
У душі не буде веселки, якщо в очах не було сліз.
Запитай серцем – і почуєш відповідь із серця.
Розмовляй із дітьми, коли їдять, і мовлене тобою залишиться, навіть тоді, коли ти підеш.
Людина мусить сама зробити свої стріли.
Завжди перемагає в тобі той вовк, якого годуєш.
Перш ніж кохати, навчися ходити по снігу, не залишаючи слідів.
Коли прив’язуєш коня до стовпа, хіба ти чекаєш, що він нагуляє силу?
Якщо будеш розмовляти з тваринами, вони розмовлятимуть з тобою, і ви пізнаєте одне одного. Якщо не будеш розмовляти з ними, ти не пізнаєш їх, а того, чого не знаєш, ти будеш боятися.
Людина руйнує те, чого боїться.
Жаба не випиває ставок, у якому живе.
Скажи мені – і я забуду, покажи мені – і я не запам’ятаю, долучи мене до участі – і я зрозумію.
Вітер, що дав нашим дідам їх перше дихання, забирає і їх останнє зітхання, і вітер цей дасть також нашим дітям дух життя.

"Збирання попілинок".

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ