...Дуби стояли моцні

Ми гуляли парком і товсті джгути сонячних променів важко одягали плечі і спини, зігріваючи останнім осіннім теплом та нагадуючи про жовтень, осінь і пріле листя.

Ноги зав'язали в ньому по середину гомілок, воно тихо шурхотіло і опадало брунатними хвилями, залишаючи гострий запах тліну і небуття. Небо блідо осявало жовто-сірий ліс, в якому несподівано найчепурнішими стали чорно-зелені ялини та волохаті смарагдові модрини. Тис подекуди хвалькувався яскраво-червоними краплями ягід, проте навіть огрядна руда товстозада білка із хитрючим вусатим писком знала, що то є суцільне брехня і отрута, і не підходила до них.

Вода в ставку набула якогось вже зовсім нереального яскраво-смарагдового відтінку і білі лебеді в ньому плавали величезними шматками збитого білосніжного зефіру у витворі скаженного кухаря, що залив непомірного торта-желе із зеленої хлорофіли. Качки, дрібні і сірі, порпалися з-поміж неспішних шматків зефіру, шарпалися туди-сюди, мружачи поверхню зеленого желе кільватерними струменями.

Дурне чорне цуценя вівчарки розміром з пів-вівці і таке ж кошлате, підбігло і почало нас нюхати, мружачи карі глупі очі. Їжею від нас не пахло і цуцик враз втратив до нас інтерес, побіг собі геть, до хазяїв.

Дуби на галявині стояли моцні і чубаті, зовсім не збираючись жовтіти, немов ніякої осені і не видко. Побіля них тулились безсоромно голі горіхи, що втратили листя, але ще зберегли зелено-жовтаві плоди на чорних гілках. Товсті вовняні руді вусаті білки діловито дерли горіхи, як впалі, так і вислі, пакуючи комори до зими. Вони точно знали мінливість буття.

Качанівка, Тростянець, Осінь, Жовтень.

Олег ЛУЗАН