реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Друга Світова війна … за правду триває

07-Трав-10 2849 0.0 1
У 70-80-х роках минулого століття якось не замислювався над тим, чому про тих хто ще залишився живим у Другій світовій війні згадували якось похапцем. Особливо - про колгоспників, які складали переважну більшисть серед учасників, як тепер кажуть, не війни, а бойових дій. Чому саме складали селяни більшість серед переможців ? Бо робітники і службовці, як правило, під час війни мали так звану «бронь» від призиву у Робітничо-селянську Червону Армію.
Відзначаючи через 65 років після закінчення війни вже 66-у річницю Перемоги ще більше переконуєшся в тому, що насправді війна закінчиться лише тоді, коли віддадуть землі не тільки прах останього її безпосереднього учасника, але коли про неї буде сказано всю правду. Навіть, культовий полководець Г. Жуков в кінці свого життя не приховував, що «історія Великої Вітчизняної війни абсолютно не правдива. Вона відповідає духу сучасності: когось треба прославляти, про когось змовчати».

Сьогоднішня влада в Україні на всіх рівнях, незважаючи на падіння Радянської імперії, продовжує не тільки озвучувати і славити сталінсько-брежнівські міфи про Другу світову війну, але й вперто приховує правду про неї. Серед цих неправд: ганебна поведінка влади у вересні 1941 році під час здачі німцям Чернігова і його повне руйнування, причини переховування першого секретаря Чернігівського обкому КПУ О. Федорова на окупованій території та знищення за його іниціативою голови Чернігівського міськвиконкому. «Білою плямою» залишається загибель другого секретаря обкому М. Попудренка та участь у вищезгаданих подіях Капранова В.Л.

Тому не дивно, що 9 Травня та на чергову річницю визволення м. Чернігова від німців на «Могилу Капранова» за наказом міської влади керівники державних установ і підприємств покладуть живі квіти. Але навряд хтось з них, як і більшисть чернігівців, зможе відповісти на питання про внесок у визволення нашого міста, похованого тут у 1950 році, Василя Логвиновича Капранова.
І таких питань, які чекають на відповідь багато.

Наприклад, чому поза увагою залишається 105-денна, начебто переможна для СРСР, Радянсько-фінська війна ? Може тому, Червона Армія втратила, за різними оцінками, на ній від 130 до 300 тисяч бійців, а Фінляндія – 19576 ?

Доречі, за роки останньої Великої Вітчизняної війни, за підрахунками істориків, СРСР втратив 43(сорок три) мільйони 448 тисяч людей, з них 28 мільйонів – військові. Втрати Німеччини – 4 мільйони військовослужбовців та 2 мільйони цивільного населення. Тож на кожного вбитого німецького вояка СРСР платив життям семи своїх червоноармійців.
Чи не в цьому захована відповідь на ці і багато інших питань ?

Багато німців поразку у війні (і, мабуть, не безпідставно, покладає на біснуватого фюрера А. Гітлера, який взявся особисто керувати сухопутними військами третього рейху, маючи досвід лише ефрейтора Першої Світової війни. Тому дивно, чому дехто й досі прославляє у нас геній полководця генералісімуса Й. Сталіна, цивільної людини без будь-якої освіти, військовий досвід якого, як наркома з національних питань, під час громадянської війни обмежувався інспекційними вояжами на фронт для наведення «революційного порядку».
Невже не зрозуміло, що перемога в цій війні це - не наслідок «геніального» керівництва радянських генералів та маршалів, іменами яких рясніють назви вулиць міст України, а в першу чергу, це - наявніть у СРСР гигантських природних та людських ресурсів.

Ось один з таких прикладів радянського військового мистецтва.
Літописець 4-ї німецької танкової армії зафіксував у журналі бойових дій атаки 17-ї та 44-ї кавалерійських дивізій Червоної Армії на свої позиції:

«...Не вірилося, що противник збирається атакувати нас на цьому широкому полі, яке більше підходить для проведення парадів... Та ось три шеренги вершників рушили на нас. Сяючим від сонця снігом хвацько мчали вершники з шаблями наголо, притиснувшись до ший своїх коней... Перші снаряди розірвались у самісінькій гущі атакуючих... Страшна чорна хмара зависла над полем бою. У повітря полетіли розірвані на шматки люди та коні... Нашому подиву не було меж, коли після першої атаки росіяни знову пішли в наступ. Неможливо уявити собі, що після загибелі перших ескадронів страшна вистава триватиме знову... Однак міцевість уже пристріляна, і загибель другої хвилі кінноти відбулася ще швидше, ніж першої».
44-та дивізія загинула майже вся, а 17-та втратила три чверті особового складу. Керував лобовими атаками наших кіннотників маршал К.К. Рокоссовський...

Хоча маршал Г. Жуков і присвятив свої “Спогади і роздуми” (Біблію для сучасних «сталіністів») сотням, тисячам і мільйонам бійців, а партійний письменник М. Шолохов у передмові до цих мемуарів навіть написав: «Жуков був великим полководцем суворовської школи. Він розумів, що на плечі солдата лягла найважча частина ратного подвигу». Важко виправдати жахливі втрати військ якими командував Г. Жуков, керуючись головним гаслом війського мистецтва О.В. Суворова: «Не числом, а умінням».

Можливо, Сталіна і Жукова, як все комуно-радянське керівництво, дійсно ніколи не хвилювало це питання. 1/6 Землі забезпечувала Червону Армію і матеріальними, і людськими ресурсами. І саме в цьому причина вимирання сьогодні нації не баченими у світі темпами.
Тож як не погодитися з Президентом Французької республіки Шарлем де Голлем, який спочатку став героєм французького опору німцям, генералом і лише потім був обраний Президентом. До речі, така сама кар’єра ще у одного учасника Другої світової війни - Президента США Д. Ейзенхауєра. Чим здавалось не приклад для нас щодо підбору керівних кадрів у державі ?

Ось яку дав характеристику генерал Шарль де Голль генералісимусу Сталіну: «Він був успішний тому, що зустрів народ такою мірою живучий і терплячий, що найжорстокіше рабство його не паралізувало, землю, заповнену неабиякими ресурсами, союзників, без яких не можна було перемогти противника, але які без нього також не розбили б ворога».

Мабуть, кожному з нас настав час прислухатись і до думки письменника Ф.М. Достаєвського, який вважав, що воювати необхідно «не так зброєю, як розумом», а Перемогу оцінювати залежно від того, якою ціною вона досягалася, - розумом чи кількістю жертв. «Розумом - це коли своїх втрат менше, ніж у противника. Але якщо трапляється навпаки і за кожного убитого ворога сплачено декількома життями переможців, то війна виграна не розумом, і в такому разі вшанування полководця - глум над мертвими, над тими, хто загинув через його некомпетентність...»

Тож чи варто на початку ІІІ-го тисячоліття продовжувати керуватись принципом азійських тиранів, що переможців – не судять?

Переконаний: якби тирани і можновладці бачили, що рано чи пізно, ще на цьому світі їх, як і їх попередників, будуть судить їх нащадки, їх онуки і правнуки, і що правду не сховаєшь - скільки би не знищував свідків, то б на Землі було б набагато менше знедолених людей.

Чи не здається Вам, шановні читачі, що бучні відзначення 9 Травня та днів визволення від фашистських загарбників міст і сіл України – це спроба влади за святами з салютами і феєрверками приховати свою непатріотичність і некомпетентність ?
Чи не аморально прославлення вождів-переможців, які сповідували культ соціальної демагогії та насилля над власним народом ?
Чи не перешкоджає це українцям піднятися з колін і навести лад у власній державі?
Чи перетворюється відзначення чергових річниць 9 Травня у свято радянської і російської пропаганди ?

Тож чи не час припинити свякування Днів наших міст одночасно з днями їх визволення від німецьких загарбників, нащадки яких сьогодні живуть значно краще, ніж визволителі ?

Однією з головних причин цього, на мою думку, є те, що німці дізнались страшну правду про війну і вождів Третього рейху від визволителів вже у 1945 році. На жаль, українцям і досі не дозволяють дізнатися всієї правди про війну і не тільки про неї.
Тож не дивно, що Друга світова війна для українців продовжується, але тепер вже як війна за правду про неї.

Сергій СОЛОМАХА.




Теги:Де Голль, Сергій Соломаха, Сталін, Жуков, чорносвитки, Рокосовський, Друга світова війна


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Так яка ж роль Капранова? І що там було між Фьодоровим і головою Чернігова?
avatar